Запорізька правда / НОВИНИ / Культура / Привласнення, руйнування, знищення, забуття. Навіщо росії культурна спадщина українців?

Привласнення, руйнування, знищення, забуття. Навіщо росії культурна спадщина українців?

12:17 05.07.2024

«Денацифікацію» проголосили рашисти, коли посунули свої війська на територію нашої суверенної держави. Виявилось, мали на увазі знищення української ідентичності - привласнення, а за певних обставин і стирання культурної спадщини українців. Які культурологічні злочини чинять окупанти, зокрема, у Запорізькій області, і чи можемо ми протистояти їм? У цьому розбиралась «Запорізька правда».

У бібліотеках на ТОТ окупанти спалюють українські книжки

Так званий сенатор російської федерації дмитро рогозін похвалився пропагандисту дмитру смирнову, що власноруч палив книги із шкільних бібліотек на ТОТ. До слова, навів список спалених книг: «Юність Гітлера», Mein Kampf ( заявив, мовляв, це – настільний посібник українських школярів), історія українського націоналізму. На самому початку повномасштабного вторгнення було окуповано більшу частину Запорізької області (більше 70 відсотків). З перших місяців окупації, після захвату адміністративних будівель, рашисти одразу ж заходили в заклади культури і, зокрема, в бібліотеки. Саме бібліотеки ворог вважає центрами боротьби на інформаційному фронті, тож в першу чергу окупанти вилучали з їхніх фондів книги з історії України, всі книги, які фіксують дані про злочини росії та срср – це про голодомор в Україні, АТО та інш. Також вилучають книги, видані українською мовою, авторства українських класиків. Практично в кожній бібліотеці процес вилучення українських книг фіксувався окупантами відеозйомкою і викладався в мережу з висміюваннями нашої історії. З першого року війни і окупації вони завезли до бібліотек Запорізької області велику кількість російської літератури, і саме таку, яка є пропагандистською.

- Наразі протистояти цим злочинам ми можемо, тільки допомагаючи ЗСУ, із сподіваннями на якнайшвидшу деокупацію нашої області, - коментує злочини рашистів Ольга Волкова, директорка Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки.- Також протидія цим злочинам – це робота з вимушеними переселенцями з окупованих територій, промоція української мови, літератури сучасної та класики, національної культури. За роки війни в ЗОУНБ набагато частіше почали запитувати книги з історії нашої країни, читають українських сучасників та відкривають для себе «Розстріляне відродження». Експертка зауважила, що дещо ми можемо зробити вже сьогодні і у перспективі. - Після деокупації наших міст ми повинні їхати на ті території з українським словом. З початку війни в Україні запущено багато акцій по збору україномовних книг для деокупованих територій. Вже у липні 2022 року Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека оголосила безстрокову акцію «Книги для нескорених» - близько 7 тис примірників вже зберігається у нашій бібліотеці для бібліотек області. Потужно щодо зборів книжок працює PEN Україна: оголошували у 2023 році збір книг для наших бібліотек. Книги надходили зі всієї України. Дитячі потреби в укроїномовних книгах закриває акція «Вільні читають українською». Її ініціювала ГО «Свої» та екс-міністр освіти В. Кремень.

Цікава ідея щодо збору книжок Оранжерея ВДНГ ( м.Київ) оголосила збір книжок для бібліотек, що постраждали внаслідок російської агресії. Ініціатива реалізується в рамках «Читацького сезону» на ВДНГ. Зібрану літературу щомісяця передають бібліотекам у прифронтових і деокупованих містах та селах. Це — частина програми Українського ПЕН «Незламні бібліотеки». Щоб взяти участь у благодійному зборі, потрібно принести до Оранжереї видання українською мовою в гарному стані. Це може бути художня, наукова чи нонфікшн-література. Такий донат також стане вхідним квитком в Оранжерею.

Рашисти грабують музеї – привласнюють музейні цінності

Ледве захопивши Мелітопольщину, рашисти одразу ж взялися грабувати регіон. І місцевий музей не оминула ця біда. Крадіжка окупантами колекції скіфського золота з Мелітопольського краєзнавчого музею - один із головних злочинів росіян у Мелітополі. Значення цієї колекції для Мелітополя складно переоцінити - це не лише унікальний комплект артефактів скіфської культури. Подібними можуть похвалитися лише лічені музеї по всьому світу. Також ця колекція по суті - найважливіша пам'ятка історії та культури нашого краю. Свого часу українські науковці доклали чимало зусиль, щоб вона лишилась саме тут, де і була знайдена, а не вивезена до Ермітажу на росію. Що було вкрадено: • щонайменше 198 золотих виробів, у тому числі прикраси у вигляді квітів; • золоті пластини; • рідкісна старовинна зброя; • 300-річні срібні монети; • спеціальні медалі. В цілому, із Мелітопольського міського краєзнавчого музею було викрадено за попередньою інформацією 1745 предметів із дорогоцінних металів. Де воно сьогодні - невідомо. Фахівці вважають, що переважна більшість артефактів осяде десь у приватних колекціях. Шанси, що його повернуть до Мелітополя, – мізерні.

У тимчасовій окупації перебувають або перебували 1,03 млн експонатів, що становить 9,1% від Музейного фонду України. Унаслідок бойових дій постраждали 1,43 млн одиниць зберігання - це 12,6% фонду, повідомив виконувач обов'язків міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв в ефірі медіа «Дім». За його словами, частина колекцій із музеїв, які були окуповані, загублена.

- Навіщо росії скіфське золото Мелітополя? Навіщо їй взагалі культурна спадщина українців? Подібними підлими діями країна-мародер намагається не просто розграбувати Україну, а повністю викреслити її з історії. Свою альтернативну історію «рузький мир» пише поверх знищеного чи вкраденого ним чужого історичного минулого, - вважає Павло Кравчук, відомий запорізький історик, фахівець Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького.- На цьому «вкраденому минулому» і будується горезвісна російська «імперська велич». Адже для нащадків Золотої Орди, якими фактично є росіяни, це - трофеї, доказ їхньої переваги, сили та доблесті і вони вважають їх «споконвічно своїми» по праву відібраного силою. Саме тому росіяни, навіть в умовах активної війни, так поспішали якнайшвидше знайти та вивезти з України всі культурно-історичні цінності.

5 липня на виставці у Києві покажуть колекцію «Скіфське золото», в тому числі – Скіфську золоту пектораль. Ці артефакти повернулися до України після майже десятирічної судової боротьби за право власності між Україною та музеями, що опинилися під російським контролем на окупованих територіях. 21 червня, в Україні відзначали День пекторалі. Скіфська золота пектораль названа ЮНЕСКО «одним з найвизначніших археологічних відкриттів людства ХХ століття» та шедевром світового мистецтва.

Павло Кравчук активно співпрацює з Михайлом Мордовським, ще одним відомим запорізьким істориком, керівником організації «Крафтові музеї Запоріжжя», музею архітектури міста Запоріжжя, екс-директором Запорізького обласного краєзнавчого музею, який увійшов до Національної мережі порятунку національного надбання. - Багато спілкувалися та дискутували з Михайлом Мордовським щодо майбутнього музейної справи, принаймні, на Сході та Півдні України. Дійшли деяких попередніх висновків, - поділився Павло Кравчук. Свої висновки історики виклали у такій послідовності: 1. Повномасштабне вторгнення оприявило для влади цінність музейного просвітництва для національного та локальних проєктів. Тобто галузь не деградуватиме такими швидкими темпами, як було до 24.02.2022. 2. Тривале сповідування керівниками більшості закладів івент-філософії призвело до майже повного занепаду соціального типу музейника-дослідника. Ситуацію зовсім не рятує повальна мода музейних менеджерів вступати до аспірантури, що має свою - далеку від виробництва нового знання - логіку. 3. За наявних обставин боротьба за музейний контент та захист авторських прав перетвориться на bellum omnium contra omnes, коли кожне зображення та речення будуть прискіпливо перевірятися на доброчесність у використанні. 4. Відкриваються нові широкі можливості для музейного дизайну як самостійного виду візуальних мистецтв, що конкурують за свою аудиторію. Експерт повідомив, що наразі Український інститут у співпраці з Museums Association (MA), ICOM UK - International Council of Museums UK, ICOM Ukraine за підтримки British Council Ukraine розробляє новий деколонізаційний посібник, присвячений Україні, який планується опублікувати наприкінці 2024 року. - Це буде новий деколонізаційний посібник для музейників, - пояснив експерт. - Передбачається, що він міститиме приклади, які допоможуть музеям ефективніше каталогізувати, описувати та контекстуалізувати історію та культуру України. Він буде корисним як для фахівців та фахівчинь, так і для зацікавлених людей, оскільки покращить точність опису української культурної спадщини. Посібник також сприятиме кращому розумінню того, як імперські механізми намагалися підкорити українську історію та культуру.

- Маємо разом сформувати вимоги до сталої системи управління музеями та нерухомою спадщиною, принаймні, накреслити шляхи їх підсилюючої взаємодії, - долав МихайлоМордовський.- Також варто особливу увагу приділити і архівній справі як такій. Робота архівістів та істориків — основа, ґрунт, фундамент музейної справи. Через документи Державного архіву Запорізької області до нас промовляє сам Олександрівськ, розповідаючи про турботи й маленькі радощі місцевих жителів. А ще архіви є цінним інформаційним ресурсом для кожного і кожної з нас! Саме тому так важливо оцифровувати старі записи й матеріали та відкривати до них доступ — можливо, там ховається розгадка багатьох таємниць і загадок.

Вони руйнують наші архітектурні пам’ятки, звинувачуючи нас у їх військовому використанні

За даними Запорізької ОВА, від початку повномасштабного вторгнення росіяни зруйнували 46 пам'яток культурної спадщини в Запорізькій області. Серед втраченого паровий млин, що є візитівкою Гуляйполя, «Будинок торгових рядів» в Оріхові. Офіційна представниця мзс рф марія захарова звинувачує Україну у використанні об’єктів культури у військових цілях. Так ворог хоче виправдати удари по українських культурних пам’ятках. Зокрема, захарова заявила про «незаперечні факти», які нібито свідчать про порушення українськими військовими Конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Також вона у класичній для рф манері відповіла на звинувачення у нищенні культурних об’єктів в Україні, заявивши, що західні держави «вигороджують Київ». Ці звинувачення не мають під собою жодних підстав, стверджують у Центрі протидії дезінформації. Рахунок знищених росією закладів культури та об’єктів культурної спадщини в Україні іде на тисячі, а завдані збитки оцінюються у мільярди доларів. Так, за інформацією Мінкульту, від початку повномасштабного вторгнення в Україну до 7 травня 2024 року росія зруйнувала або пошкодила 1062 об’єкти культурної спадщини. Показовим є факт, що рф виключили з Виконавчої ради ЮНЕСКО – організації ООН, яка займається охороною пам'яток культури. Для Запорізького регіону одним із знакових історико-архітектурних об’єктів залишається Садиба Попова у Василівці, що зараз перебуває в окупації. Нещодавно відбулося перше за роки війни засідання науково-методичної ради Садиби Попова. Фахівці поставили на чергу денну нагальні питання.

- Вже зараз потрібно опрацювати відновлення на рівні регіону науково-дослідницької роботи щодо вивчення та музеєфікації надбання Української Таврії, - зазначив керівник закладу Валерій Стойчев.- Також важливо організувати роботу із обліку музейних втрат, завданих російською агресією, бо на даний час ситуація зовсім незрозуміла. Зрозуміло, слід подбати і про відновлення експозиційної та фондової роботи Музею-заповідника «Садиба Попова». Спадщина Північної Таврії не зійде на периферію громадської уваги, а лишатиметься у центрі національного культурного життя. Бо Мелітополь, Бердянськ, Василівка - це Україна.

Музична спадщина: росіяни здатні тільки – привласнювати або знищувати

Музична спадщина українців – ще один ресурс, який поцупили рашисти. Причому, робили це протягом століть.

Про це розповіла Вікторія Терещенко, музикознавиця, фахівчиня з історії української музики, яка 42 роки викладала цей предмет у Запорізькому фаховому музичному коледжі ім.П.Майбороди. Вона має чимало наукових друкованих статей на цю тему. - За прикладами звернемося спочатку до історії музики XVIII століття. Бортнянський і Березовський - видатні майстри хорової і інструментальної музики. Обидва народилися в українському м. Глухові. Працювали в Петербурзі, навчалися і мали успіх в Італії. А рф визначає їх російськими композиторами, хоча навіть за сутністю їх творчої діяльності вони – українскі композитори. Бо в їх творах превалюють українські мотиви, - пояснює експертка.

Стосовно композиторів XIX століття, вона відмітила, що про всіх українських авторів рф пише: «народився в Російській імперії». Найбільш значні постаті : С. С. Гулак-Артемовський, Вербицький, Колочевський, Лисенко, Сокальський.

Сокальський написав 3 опери за сюжетами Гоголя, пов'язані з українськими мотивами. Але вони написані на російські тексти, бо автор не сподівався на їх виконання українською мовою. Лисенко мав багато проблем з виконанням своїх україномовних творів. Наочний приклад ще з одним композитором: «Українська симфонія» Колачевського написана в Лейпцигу в рік «Енського указу»( про заборону використання української мови), тож в Україні майже не виконувалася. Особливо трагічним для української музичної спільноти видалося ХХ століття. За наказом російської влади були фізично знищені десятки кобзарів - виконавців старовинних дум та історичних пісень. Не всі опери українських композиторів мали доступ до сцен крупних театрів. Там звучали твори росіян і західних композиторів. Так формувалося уявлення про другорядність української музики, її недосконалість.

- Розгромі статті в 1930-1950 роки писали про творчість талановитих українських композиторів ХХ століття, зокрема, Лятошинського, Ревуцького, - уточнює Вікторія Терещенко.- Трагічною була доля Барвінського, якого на 10 років відправили в концтабір, а всі ноти його творів знищили. Він вижив, по пам'яті прагнув відновити свої твори, і зараз їх успішно виконують. Але потужний творчий потенціал українських митців не можна знищити. Тому розвиток української музики ніщо не зможе зупинити. Експертка також додала, що після проголошення незалежності України у пересічної аудиторії, через попередній травматичний досвід, довгий час не було чіткого уявлення про національних визначних композиторів. Втім воно почало формуватися завдяки новому поколінню української музичної спільноти (композитори, виконавці, арт-менеджери, продюсери), появі своїх фестивалів класичної музики та новим українським культурним інституціям. У 2016 році, зрештою, вивели формулу трьох «С» — Скорик–Сильвестров–Станкович.

- Миросла Скорик, напевне, найпопулярніший композитор. На жаль, він помер у 2020 році. Широкій публіці він добре відомий завдяки знаменитій «Мелодії». Насправді ж, його творчість приховує набагато більше сенсів, - пояснює Вікторія Терещенко.- Як і багато композиторів 20 століття, Скорик часто звертався до фольклору, особливо до гуцульських ритмів і мелодики — мав на меті відтворення духу народної музики, а не її пряме цитування. А до «полістилічного» образу Скорика добре пасує ще й створене ним у 1950-х ВІА «Веселі скрипки», для репертуару якого композитор писав естрадні пісні. Нині ім'я Скорика носить Львівська філармонія і вулиця, на якій вона стоїть. Фестивалі, на яких виконують твори сучасних українських композиторів, проходять в Києві, Львові, Одесі. До слова, за ініціативою Віоліни Петриченко, випускниці Запорізького музичного училища, фестиваль української музики пройшов минулого року в м. Кьольн (Німеччина).Нею також були випущені диски зі записами творів Барвінського і Сильвестрова. За словами експертки, українська сучасна класика ховає набагато більше імен та історій. Поки що широка публіка не знає виконавців сучасної київської та львівської композиторських шкіл, а «Київському авангарду», який за важливістю для української академічної музики може прирівнятися до літературного шістдесятництва, ще належить стати популярним і дослідженим.

Літературна творчість: знищують українських авторів, бо не можуть їх «причесати під свою гребінку»

Від рук російських окупантів загинув журналіст, письменник, волонтер, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України Євген Баль. 78-річного письменника 18 березня 2022 року незаконно арештували російські військові у нього вдома – в приморському Мелекіному під Маріуполем. Через три дні жорстоко побитого відпустили. В наслідок катувань 2 квітня Євген Баль помер. Про це стало відомо з повідомлення першого секретаря Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Ліни Кущ. За її інформацією, приводом для затримання, начебто, стали «компрометуючі» фото разом із українськими військовими. Окупанти перевернули догори дном будинок, а самого господаря забрали «на підвал». Його смерть стала наслідком катувань, яким піддали журналіста-ветерана російські окупанти.

- росія цілеспрямовано переслідує українських журналістів на тимчасово захоплених рф територіях. Незаконний арешт та побиття, наслідком яких стала смерть нашого 78-річного колеги, – це ще один воєнний злочин окупантів, за який має настати невідворотне й суворе покарання, – зазначила Ліна Кущ. Капітан 1 рангу у відставці, моряк-підводник Євген Баль, за інформацією Ліни Кущ, останніми роками писав і видавав книги, спогади, із початку війни на Донбасі, у 2014 році активно включився в допомогу військовим та мирним мешканцям. Він зустрічався із морськими піхотинцями, із бійцями полку «Азов», із морськими прикордонниками – з багатьма військовими підрозділами, які обороняли Маріуполь та Україну. У 2014-му він був одним із активних мешканців Мелекіного, які не дозволили підняти над селом російський прапор. Він захищав український прапор над сільрадою. Подібні злочини проти письменників і журналістів окупанти вчиняють і на Запоріжжі.

Однією із перших жертв стала викрадена рашистами запорізька журналістка Ірина Дубченко. Це сталося наприкінці березня 2022 року. Окупанти взяли її у рідній Розівці. Не зглянулись навіть через те, що разом із нею перебувала її маленька донечка. Журналістка із дитиною проживала у Розівці через необхідність доглядати за старенькою бабусею. Ірі закидали підтримку й переховування українських військових. Як кажуть люди, до того днр-івці розправилися з кількома бійцями ЗСУ, які перебували на лікуванні у місцевому медзакладі. Іру здали місцеві. Дівчину вивезли в Донецьк для проведення «слідчих дій». На щастя, через якийсь час Ірину вдалося визволити із полону, але ті жахи, які їй довелося пережити у рашистських застінках, негативно відбилися на її здоров’ї. У той же час у Мелітополі російські окупанти викрали журналістів медіа «Местные Вести – Мелитополь», а у Приморську – журналіста Костянтина Овсянникова.

Відому мелітопольську журналістку Ірину Левченко окупанти викрали 6 травня 2023 року. Медійницю та її чоловіка Олександра окупанти звинуватили у «тероризмі». На даний момент щонайменше 30 (станом на 24 травня 2024 року) українських професійних та громадянських журналістів перебувають у неволі внаслідок свавільних затримань, насильницьких зникнень або сфальсифікованих звинувачень із боку російської федерації. Багатьом журналістам висунуті звинувачення або призначені терміни покарання, не співмірні з їх журналістським обов’язком, який вони продовжували виконувати в умовах російської окупації. Місце перебування деяких журналістів досі невідоме, або їх затримання не підтверджує російська влада, що робить неможливим бодай найменший контроль за умовами утримання працівників медіа.

- Незаконно затримані журналісти позбавлені не тільки права займатися своєю професією, але й правового захисту, визначеного Європейською конвенцією з прав людини. В окремих випадках журналісти піддавалися або піддаються тортурам, погрозам (в тому числі погрозам розправи над рідними), тиску та постійному приниженню їх гідності. Наші колеги в місцях неволі не отримують належної медичної допомоги, - заначає голова НСЖУ Сергій Томіленко. Відповідно до міжнародного права, журналісти в зоні бойових дій є цивільними особами, не можуть бути взяті в полон і включатися до списків обміну полоненими. Представники медіа повинні бути безумовно звільнені. Але рф, яка зневажає міжнародне право, відмовляється звільняти незаконно затриманих журналістів і застосовує ці випадки для шантажу й залякування незалежних професійних і громадянських українських журналістів на окупованих територіях.

Кіно як засіб пропаганди і агітації

Книги, які виправдовують дії українського посібника нацистів Романа Шухевича, які були надруковані на гроші фонду американського полковника військової розвідки в резерві українського походження, знайшли у прифронтовій зоні в ДНР. Це початок блокбастеру, який на замовлення кремля знімає сумнозвісний мосфільм. Цей факт із відповідним пафосом оприлюднило ріа «новости». Та у них виходить так собі. Бо, зокрема, не залишається непоміченою якась просто вражаюча випадковість: книги, за «легендою» сценарію, видані понад 15(!) років тому, у фільмі представлені ще у не розпакованому стані. Вони так і стоять на книжкових поличках. Автори стрічки мусили б більш креативно підійти до зображення всього «жаху» - там точно як закладка мала б бути візитівка Яроша. Далі, будинок «у прифронтовій зоні дно», у якому знайшли книги, зважаючи на все, не постраждав від обстрілів. Ось буває так. Весь Донбас у руїнах, а місце, де лежали книги про Романа Шухевича, у цілості та безпеці. І на завершення: герой-окупант на відео якось зам'явся, вимовляючи повну назву книги. Бо називається вона: «Роман Шухевич у документах радянських органів безпеки (1940-1950)». Тобто це публікація матеріалів, що зберігаються в архівах НВКД/КДБ. То ж навіть не думка одного чи кількох українських істориків, а просто оприлюднення документів. Хоча, звісно, передмову до неї написав професор Сергійчук, відомий дослідник діяльності ОУН-УПА. Виходить, «екстремізмом» у Росії називається публікація документів, які складали представники каральних органів СРСР. Не люблять сучасні рашистські чекісти, коли показують, що творили їхні попередники із тими, хто не хотів жити під радянською окупацією.

Оскільки на росії і понині «найважливішим мистецтвом залишається кіно»( В.І.Ленін), то там дбають, щоб воно не сколихнуло якісь «недозволені» думки у глядача. Тож і заборонили до показу фільм «В бій ідуть тільки «старики». Бо окрім того, що у ньому пісні співають українською мовою, ще й Титаренко (Леонід Биков) співає гімн Українських січових стрільців «Ой у лузі червона калина». А ще через те, що у фільмі є хороші, щирі слова про Україну, а зняв його українець - Леонід Биков. Це сталося на московії ще напередодні передсвяткових божевільних перегонів до 9 травня. Керівники мінкульту рф вирішили заборонити цю улюблену багатьма поколіннями кіноглядачів стрічку.

Цікаво, що під час «заборони» всього українського в росмінкульті розглядали й іншу кінострічку Бикова «Аты-баты, шли солдаты» 1976 року. Там Леоніду Федоровичу в ролі єфрейтора Святкіна дуже добре вдалося передати український менталітет і слобожанський акцент. Проте українських пісень і слів там не було, і тому фільм поки що дозволили для перегляду.

Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради з прав людини:

- «Культурні обміни», «оздоровлення», концерти, майстер-класи, зустрічі з «героями» СВО мають на меті одне: зміцнення російського впливу на ТОТ. Це є частиною стратегії російської влади, спрямованої на прискорену асиміляцію українських дітей, стирання їхньої ідентичності та переведення з української національної групи у іншу. Окрім цього, РФ продовжує втручатися в освітній процес на ТОТ: керівники шкіл та дитячих садків проходять спеціалізовані курси підготовки для інтеграції українських дітей у російський освітній простір, школи забезпечують російською літературою та методичними матеріалами, аби виховати дітей у російському дусі. Стало відомо, що окупанти продовжують спотворювати історію та факти. Мета — просувати свої пропагандистські ідеї серед жителів ТОТ України, перевиховувати українців. Так вони планують випустити посібник з «історії новоросії: від давніх-давен до наших днів». Хоча скоріше це можна назвати художньою книгою, у якій зіпсують будь-які історичні події й дані та будуть писати про «величність» країни-агресора. Такі кроки — лише частина злочинного плану Росії. Адже окрім цього, вони давно викладають освіту для наших дітей за своїми стандартами, відправляють українців у мілітаризовані табори. Намагаються змінити й думки та погляди дорослого населення!

Для протидії рашистким пропаганді та фейкам потрібно: розвивати медіаграмотність; підвищувати загальний освітній рівень (історичний, літературний, культурологічний); не брати на віру контент, який продукують представники ворожої держави (навіть якщо, на перший погляд, він «хороший»).