Радіо «Запоріжжя»: життя і доля

«Я хочу встигнути», - так говорив Василь Якович, готуючи до друку свою чергову книгу. У серпні 2024-го рідні, радіоколеги, журналісти-ветерани вітали Василя Яковича з поважним ювілеєм - 90-літтям. І це була надзвичайно тепла і зворушлива зустріч у затишному кафе. Не всі з нас ще тоді знали, що Василь Якович працює над черговою книгою. Він встиг її написати і видати. І навіть підписати кілька екземплярів колегам, друзям, і своїм «побратимам по духу». А ось презентувати вже у новому році, як планував раніше, не встиг, пішов у засвіти 31 січня цього року. За нього це зробили на зустрічі у Центрі журналістської солідарності Запоріжжя його дружина Тамара Георгіївна і донька Леся.

«Ця книга –частинка мого життя і творчості, моїх болів і переживань. Проте найголовніше в ній – розповіді про дорогих моїх колег і побратимів по духу» - написав автор у передмові. Василь Якович пропрацював на Запорізькому обласному радіо майже 42 роки, він був справжнім народним диктором, чий голос знали і впізнавали радіослухачі з усіх куточків нашої області. У книзі «Радіо –моя доля» Василь Якович згадує про наших відомих земляків-поетів- Василя Діденка, Миколу Лиходіда, Василя Лісняка, а також Аллу Олександрівну Морозову – дикторку обласного радіо, з якою працював тривалий час, і про інших колег, які завжди були поруч і надихали його на творчість. Теплими і щемливими спогадами про Василя Яковича як диктора-професіонала, журналіста і просто людину – доброзичливу, порядну, інтелігентну, з неабияким почуттям гумору - поділилися радійники Валентина Манжура, Ніна Деркач, журналіст Анатолій Огнєв, письменники і журналісти Пилип Юрик із Запоріжжя, Іван Кушніренко з Гуляйполя… Прикметно, що презентація книги Василя Федини відбулася саме в Міжнародний день рідної мови. Рідну українську мову Василь Якович пропагував впродовж всього свого життя. Як журналіст, започаткував власну авторську програму «Мова рідна, слово рідне», яка протягом багатьох років звучала в ефірі Запорізького обласного радіо і яку згодом почали готувати інші його колеги – Світлана Коваленко і Оксана Гладій. Рідні Василя Федини зазначили також, що обласна журналістська спілка була для нього, мов рідний дім. Він часто приходив сюди на зустрічі з колегами, брав участь у різних заходах, які постійно тут проводяться, презентував свою творчість. Вони подякували голові обласної журналістської організації, заслуженому журналісту України Наталії Кузьменко та відповідальному секретарю Валентині Манжурі за підтримку і допомогу їхній сім’і у важку хвилині, за постійну турботу про ветеранів-журналістів. Презентація книги «Радіо –моя доля» збіглася ще з однією щемливою датою – 25 лютого – 86-річниця з дня створення Запорізького обласного радіо, на якому Василь Якович працював диктором і журналістом «41 рік, 10 місяців і 22 доби». Немає вже того радіо, на жаль, бо так звані реформатори так званого суспільного зруйнували все «під корінь». Але я вірю, що прийде час – і все зміниться на ліпше, і українське слово лунатиме в ефірі всієї нашої області. Головне, що у нашій пам’яті залишаються щемливі спогади про те справжнє людяне радіо, і про тих особистостей, які творили його історію. І ці спогади залишаться з нами назавжди. А зберегти їх допоможе і остання книга нашого шанованого колеги Василя Яковича Федини «Радіо – моя доля». Людмила Долженко Фото Дар’ї Зирянової