Улюблена лялька Тані Лубенець

Та завітати до Львівського театру ляльок мені було цікаво і попри це. По-перше, навіть у багатому на архітектурні пам’ятки Львові справляє враження будівля, що її датують 1914 роком. Колись вона призначалася для Ремісничої палати, потім у ній розташовувався кінотеатр, а з 1945 року (тобто вісім десятиліть поспіль!) тут міститься Львівський театр ляльок. По-друге, театр заснувала і стала його першою режисеркою Антоніна Мацкевич, котра два роки навчалась у студії Леся Курбаса. На гастролях лялькарі тоді часто показували перед виставами інтермедію, де головними героями були засновник Львова король Данило і його син Лев, на честь якого названо місто. Королевич Лев був зображений і на логотипі театру ляльок, але щоб уникнути причіпок радянської влади, Антоніна Мацкевич називала хлопчика... Івасиком-Телесиком. Утім, детальніше про все це можна дізнатися під час інтерактивної вистави-екскурсії “Закапелками театру”, прем’єра якої відбулася 29 березня 2025 року. Кожен показ унікальний, бо глядачі самі визначають, які саме вікна у минуле їм відкриють. Я не знала цього, коли зупинилася на центральних сходах перед шибою зі світлинами, яку назвала подумки “вікном в історію”... Того дня я дивилась у Львівському театрі ляльок “Витівки лиса Микити” Ярослава Яроша за мотивами казки Івана Франка. У виставі Тетяна Лубенець грає кілька ролей: Лисицю, Шкапу, кумедних баранців і навіть офіційну особу, котра проголошує: ”Встати, суд іде!”

- Я ніколи не хотіла бути артисткою драми, - зізнається дівчина. - Навіть коли ми в театрі ляльок робили виставу, що майже вся була “у живому плані”, я все одно підсвідомо шукала, що б узяти до рук. Не обов’язково це має бути лялька. Але мені завжди потрібна візуалізація. Якщо копнути глибше, то й артисткою Таня бути не збиралася. Принаймні, поки навчалась у Запорізькій гімназії №1, а з шостого класу — в ЗОШ №15. У шкільні роки Тетяна Лубенець займалася танцями. А коли в одинадцятому класі всі чіплялися із запитаннями: “Чим збираєшся зайнятися? Що ти хочеш?” - Таня жартома відповідала: “Хочу виспатися”. Таки не без підстав: людина відповідальна, вона багато часу витрачала на навчання. Жарти жартами, а треба було на щось зважитися. Таня знала, що танцювати професійно не буде. Співати — тим більше. Вирішила попри все йти слідами батьків - акторською стежкою. - Я з пелюшок у запорізькому театрі ляльок. Дивилася, як працюють тато з мамою, і думала: ні, я цього не робитиму. Особливо коли почула, як один запрошений режисер під час репетицій шалено гримав на акторів. Мені це дуже не сподобалося. Та й батьки казали: “Не ходи в театр, там немає грошей!” Я відповідала: “Мені грошей не треба!” Ех, слід усе-таки іноді слухати, що батьки говорять, - усміхається Тетяна. Вона планувала подати документи одночасно у Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.Карпенка-Карого та в Харківський національний університет мистецтв імені І.Котляревського, який закінчили її батьки. Але до Харкова того року так і не доїхала. Несподівано для всіх (і для себе самої!) вступила у Києві на... театрознавство. Допуск до іспитів треба було отримати під час консультації, і дівчина з приймальної комісії тоді мало не слізно умовила Таню обрати таку спеціальність. - Цілий рік я училась у заслуженого журналіста України, відомого театрознавця Віталія Миколайовича Жежери. Було дуже цікаво! Але, зрештою, я усвідомила, що ніколи не працюватиму за цією спеціальністю, - ділиться Тетяна Лубенець. Вона покинула престижний столичний виш (де, до речі, її однокурсницею була нинішня директорка-художня керівниця Запорізького муніципального театру “Дім актора” Ольга Донік) і поїхала у Харків вступати до альма матер своїх батьків. На перший курс денного відділення. Там Тетяна п’ять років опановувала професію акторки театру ляльок, а шостий рік, у магістратурі, навчалася... режисурі. Це було досить обгрунтованим рішенням: - Мій батько витратив чимало років, щоб на додаток до диплому актора здобути режисерський. А я подумала: якщо є можливість одразу отримати ще одну професію, то чому б ні? - пояснює Тетяна Лубенець. На шостому курсі вона активно шукала роботу до душі. Навіть викладала акторську майстерність у Харківському музичному фаховому коледжі імені Б.Лятошинського. Та все було не те. Коли Тетяна Лубенець дізналася, що Львівський театр ляльок оголосив конкурс на акторську вакансію, вирішила спробувати. Тепер вона працює у Львові вже близько п’яти років. Її можна побачити у багатьох виставах акажемічного театру ляльок. Але особливо Тані до вподоби роль хлопчика Василька у казці “Золоторогий олень”. Наважуся навіть припустити, що це, певне, улюблена лялька Тетяни Лубенець. Ще б пак! “Золоторогий олень” отримав нагороди на міжнародних фестивалях у Фінляндії та Польщі, а також приз UNIMA-Україна за краще художнє оформлення. Але головне, що хоча прем’єра вистави відбулася 2017 року, наразі тема її гостро актуальна: допомога, відданість, відвага, боротьба за свободу і, нарешті, перемога над загарбниками.