Запорозький дух може об’єднати Україну

Голова правління наукового товариства імені Якова Новицького Сергій Білівненко, спілкуючись із журналістами, зазначив, що «круглий стіл» ініційований та організований Валерієм Козирєвим. Він був одним із засновників товариства імені Якова Новицького. Тоді, в 1997 році, вже поставало питання про запорозький дух. У чому він матеріалізується? У чому проявляється? У козаках-запорожцях, чумаках, кобзарях, людях ХV чи ХХІ століть? Тому наукове товариство досліджувало, яким чином люди, котрі потрапляли за пороги, ставали отими легендарними запорожцями. Як на них впливав Дніпро, Великий Луг і неозорий степ. Як це відбилося в економіці, мистецтві й культурі. А головним питанням «круглого столу» стало – чи ще залишився отой запорозький дух у наших сучасників? У чому ми можемо бачити його прояви нині? Чи зазнав він змін і якихсаме? І чи обмежується географічно? Чи може сказати, наприклад, львів’янин, що в нього є запорозький дух?  – Тут немає будь-якого прояву сепаратизму, – зазначив Сергій Миколайович. – Так, усі ми на території України різні, але є ті чинники, що нас об’єднують. І насамперед, це – запорозький дух. У певний момент, скажімо, в ХVІІ столітті, саме він об’єднав усю Україну, яка вирішила здобути незалежність, побудувати власний дім. Офіційна назва держави Богдана Хмельницького була якраз Військо Запорозьке. Як запорозький дух вплинув на всю Україну? Чи можемо ми нині використовувати славну історію, надбання попередніх поколінь, отой запорозький дух у розвитку нашого Запорізького краю? Наприклад, у туризмі. Адже Запорозька Січ давно стала легендою. Постає й питання: як оті історичні назви можна експлуатувати? Так, назва одного з могутніх запорізьких підприємств – «Мотор Січ», інше – «Запоріжсталь». На Хортиці розташовані Музей Запорозького козацтва, Січ, кінний театр запорозьких козаків. Як бачимо, ідеї, закладені в ХVІІ столітті, нині через культурницькі, економічні, політичні аспекти грають уже іншими барвами, що дозволяють розвивати регіон далі. Тобто, можна пропагувати розвиток регіону, ніяк не переходячи межу сепаратизму. Такі питання були винесені на засідання «за круглим столом». Валерій Козирєв зауважив, що кожна людина має особистий дух. Потім люди об’єднують його в мистецтві, геройських справах, на певному історичному етапі створюють імідж регіону. У нас – Запорізькому краї – цей об’єднаний імідж і є запорозьким духом. – Гулак-Артемовський, Рєпін, Гоголь, Сагайдачний, Калнишевський, Махно, політрук Єременко, важкоатлет Жаботинський та багато інших видатних осіб… Усі ці люди як індивідуальні особистості є носіями запорозького духу. Це як дух епохи Моцарта, епохи Гете чи дух маленького містечка Габрове в Болгарії. От в Україні є 25 областей. А я не чув ніколи, щоб говорили про Кіровоградський дух чи Житомирський. А запорозький дух є скрізь! Валерій Кирилович розповів, чому постала ця проблема? Понад десять років тому в облраді засідала комісія на чолі з тодішнім заступником голови облради Олександром Клепаковим. Там запропонували розробити бренд, тренд, ідеологему, логотип Запорізької області. Ця комісія засідала протягом року. Хтось пропонував сталеварський ківш, інші говорили, що треба на це 50 тисяч євро, тоді, можливо, вони скажуть свою думку. Товариство імені Якова Новицького вивчило тоді понад п’ятсот творів мистецтва: скульптуру, кіно, музику, поезію, живопис. І винесло вердикт: не треба жодного євро, не потрібно винаходити велосипед – наші предки вже сформували і бренд, й ідеологему цього краю. Це – запорозький дух. – Наше завдання тепер – увести в науковий обіг поняття «запорозький дух», – підвів риску Валерій Козирєв. Цікавими були виступи заступника голови Запорізької облдержадміністрації, кандидата історичних наук Руслана Шиханова, директора Запорізького обласного краєзнавчого музею Юрія Спіцина, декана історичного факультету Запорізького національного університету, доктора історичних наук Володимира Мільчева, заслуженої артистки України, кандидата філософських наук Ольги Беженар, художника й історика Мирослава Добрянського, відповідального секретаря Запорізької обласної організації Національної спілки журналістів України Валентини Манжури, учителя бойового мистецтва «Спас» Василя Прокопенка, декана факультету фізкультури, спорту та здоров’я ЗНУ, кандидата наук із фізичної культури й спорту Сергія Кушнірюка та інших. Кожен із них висловив своє бачення наукової дефініції «запорозький дух».

Скажімо, Валентина Манжура зупинилася на тому, як місцеві журналісти й письменники висвітлюють все, що входить у поняття «запорозький дух». Вона зачитала цитату з пісні Євгена Пасічника на слова Петра Ребра: Гей, шуми, Великий Луже! Мати-Хортице, співай! Запорожців плем’я дуже Повернулось в рідний край. Щоб воскресла наша слава, Наша пісня і душа – Земляки, ставайте в лави Запорозького коша! А видатний запорізький поет і журналіст Анатолій Рекубрацький свого часу писав про велику раду запорожців: Булави не можна поділити, хлопці! Україну також не дамо ділить! Доки буде жити дух наш, запорозький, Доти й Україна буде в світі жить! Звичайно, запорозький дух мали й мають не тільки люди, які народилися тут, у нашому краї. Скажімо, Дмитро Вишневецький-Байда прибув сюди з Канева, Петро Сагайдачний – із Самбірщини (нині – Львівщина), Богдан Хмельницький – з-під Чигирина, Іван Сірко – з-під Харкова… Але тут вони всі набиралися саме незборимого духу. Виборювали незалежність України й січові стрільці, до створення військової організації яких доклав зусилля поет Іван Франко. Вони назвали себе січовиками! Нині отой щирий, незламний запорозький дух проявив себе в боротьбі з московськими окупантами. Кожен воїн АТО-ООС, незалежно від того, звідки призваний до Збройних сил України, може правдиво сказати: «У мені нуртує запорозький дух!» Завдяки цим хлопцям і дівчатам ми нині на мирній території можемо займатися своїми власними й суспільними справами, не ховаючись від куль, бомб і снарядів у підвали й сховища. Запорозький дух робить історію правдивою. За словами Валерія Козирєва, Запорізька губернія була зазначена в офіційних документах уже в липні 1920 року, а місто Олександрівськ перейменували в Запоріжжя в 1921 році. Але чомусь відлік Запорізькій області ведуть лише з 1939 року… Отже, запорозький дух – надбання всієї України. Але насамперед ним повинні пишатися жителі нашої області й міста Запоріжжя. По закінченню «круглого столу» відбувся концерт, який презентували митці обласного центру. Зокрема, виступили ансамбль бандуристок «Божена» й заслужений артист естрадного мистецтва України Анатолій Сердюк. Сергій Стрілець