Витоки побєдобєсія: які московити – такі і перемоги (лонгрід)

Не зовсім невірну позицію зайняв Радянський Союз, підписавши Мюнхенську домовленість - довірився агресору , який 22.06.41 року пішов на нас війною. В цій війні українці мали великі втрати і багато страждань. І знову 22-го уже 02.2022 року, ми «наступили на ті самі граблі»- не вірили, що сусідній диктатор-терорист, давши нам разом з іншими підписантами гарантію нашої безпеки, а сам, забравши наш ядерний потенціал, так підступно нападе. При цьому, погрожуючи ядерним «оружієм», творитиме геноцид українському народу. Дев`ятого травня цей, недогоподар свого слова [підпису ], буде вихвалятись, що тільки потугою росії був поборений гітлеризм і визволені брати-слов`яни. В цей день хочу нагадати росіянам про одну з безславних поразок російської зброї – Прутський похід петра першого, який відбувся влітку 1711 року.

До речі, в цьому поході брали участь майже всі військові частини знаменитої Полтавської битви. Всі вони через два роки після перемоги були знищені. Серед тих, хто зазнав фіаско 1711 року, опинилися обидва знамениті петровські гвардійські полки: Семенівський і Преображенський. Обидва зазнали поразки в Прутському поході, схилили свою зброю і знамена перед військами Кримського хана. Задуми були значні, навіть грандіозні. Московія нарешті зважилася рушити своїм військом на Балкани і спробувати вийти до Босфору й Дарданелл. Це була перша спроба просунутись в балканському напрямку. Невдала. Московські правителі в усі часи розраховували на «братнє гарматне м`ясо». Було поставлено завдання: зіграти на патріотичних почуттях народів, підкорених турецькою імперією. Основним гарматним матеріалом тієї балканської війни мали стати молдавани, румуни і болгари. Хоча, звичайно, військова слава мала дістатися московитам. Щось подібне до «севастопольської слави» пана Лушкова. Мали відбутися так звані «румунська і болгарська новоросії». Між іншим, якби московити перемогли в тому знаменитому Прутському поході 1711 року, болгари, румуни і молдавани «на власній шкурі» відчули б принади московського рабства – кріпосництва, а й «останню каплю крові навчились би проливати». Уся армія московитів зібралася біля м.Ясси до 24 червня 1711 року – близько 50 тисяч осіб. Цар був сп`янілий від успіхів під Полтавою, коли його численна армія розбила меншу шведську. 27-го червня було відзначено річницю Полтавської перемоги… Однак Константинополь, після підкорення Києва, був першочерговою «блакитною мрією» московитів. Саме там були витоки того православ`я, після поглинання яких москва могла б здобути титул «Третього Риму». Відсвяткувавши в степах Молдавії 27 червня 1711 року зі своїми гвардійськими полками дворічний ювілей Полтавської перемоги, петро перший відправив свою кінноту, близько 7 тисяч сабель під командуванням генерала Рене на здобуття дунайського міста Бреїли - захопити або, в крайньому разі спалити, зосереджені там всі припаси турецької армії… А через три дні московська піхота переправилася через Прут і вирушила на південь трьома колонами. Першу вів генерал Янус, другу - цар, третю-Репнін. Під час цього воєнного походу велися військові журнали де реєструвались накази, події, аналіз та оцінка стану військ, своїх і ворожих, ведення розвідки та бойових операцій тощо. Характерно , що після принизливого розгрому царської армії 8-12 липня 1711 року і після відходу, тобто капітуляції за річку Дністер 1 серпня 1711 року петро перший особисто відредагував і власноруч переписав усе, що вважав за потрібне. Документи, які не можливо було виправити і які принижували і ганьбили особисто петра першого і його державу, були просто вилучені і знищені. Солдати так змучились від голоду та спеки, що частина з них вже не могла битися. Навіть воду з річки було не просто дістати: послані по неї солдати потрапляли під щільний вогонь… Посеред табору вирили неглибоку яму, де сховали Катерину [дружину Петра] з жінками її супроводу. Ця схованка, оточена возами і загороджена від сонця навісом, була жалюгідним захистом від турецьких ядер. Вранці напевно почнеться наступ, і тоді – кінець. Його, московського царя, полтавського переможця, розіб`ють і, напевне. у клітці протягнуть вулицями Константинополя…в якусь мить цар спитав Некулче [ молдаванина] …чи не може він провести їх з Катериною до мадярського кордону. Той відмовився.. вся Молдавія вже кишить татарською кіннотою…висловлювалася думка, що цар просто злякався . Знаєте, що зробив Петро |? Послухаймо Федоре Івановича Соймонова, сучасника царя; «..в генеральну баталію Царська Величність вступати не звелів.. Повелів…. поставити серед шанців білий прапор…». Білий прапор означав КАПІТУЛЯЦІЮ. Зрозуміло, що капітуляцію московської армії повинні були підписати головнокомандуючі армій: турецької – візир Баталджі-паша і московської- петро перший. Російська історіографія подає факт підписання прутської капітуляції як договір про укладання миру. Проте мирний договір між Московією та Османською імперією був укладений тільки 1713 року. Головне ось чому: якщо турецькі полководці справді отримали колосальний хабар – викуп за царя і його оточення, то точно відомо, що кримський хан жодного викупу від петра першого не отримував. І саме кримський хан Давлет- Гірей виступав, щоб «його, російського царя, полтавського перемож- ця…в клітці протягнути вулицями Константинополя». Це засвідчив в своїх записках віце-канцлер П.П.Шафіров. Кримський хан був незадоволений підписаним договором, але не знищив рештки царської армії при відступі, хоча, звичайно, міг це зробити. З 54- тисячної армії петро перший|, у кращому разі вивів за Дністер 1 серпня 1711 року 10 тисяч, зовсім деморалізованих вояків. Бо армію московитів знищили не скільки турки і татари, скільки звичайний голод. «…у звороштному поході росіяни що- денно втрачали…500 або 600 людей» - писав віце-канцлер П.П.Шафіров. Хан на своїй території був незалежним володарем. І він мав достатньо сил і можливостей, щоб полонити або навіть знищити свого одвічного ворога після відходу турецької армії на південь, а московської на північ. Що зробив пеиро перший?.. Сталося неймовірне! Він, як і всі його московські попередники, підписав кримському ханові Давлет-Гірею Шерстну [Клятвену] грамоту про підтвердження своєї ВАСАЛЬНОЇ залежності від роду Чингісидів. Тільки в цьому випадку Давлет-Гірей міг відпустити свого давнього васала живим-здоровим. Є серйозні докази цієї великої таємниці московської історії. І наостанок: якщо турки і кримські татари проявили певне благородство стосовно переможеного і приниженого московського царя, то не такий був московит петро перший|.Він ніколи шляхетністю не відзначався. Це був звичайний варвар. М’ясник. Його повеління своїм генералам: «Білу Церкву розорити. .Немирів - спалити, а з Полонного - гарнізон вивести…І котрі міста і місцевості написані у вічному мирі з поляками [«Вічний мир» між Моско- вію та Польщею від 1686 року.- автор.], щоб були порожніми, ті спалити і розорити…». З волі московського царя вся Правобережна Україна мала бути випаленою і розореною. Ні в чому не повинний український люд підлягав або знищенню, або висилці в московську глушину, крім того, зобов`язаний, як майбуте «гарматне м`ясо», «не тільки воювати, а й останню каплю крові проливати». І, зрозуміло, не за інтереси українського народу, а за інтереси Московського улуса Золотої Орди.