Бо він там – живий…

В книзі Лесі Шиденко «Переддень життя», присвяченій загиблим співробітникам Служби безпеки України під час АТО на Донбасі, на її картинах із портретами Героїв, у театралізованій постановці про їхнє життя і Подвиг,здійсненій групою авторів – співробітників і курсантів Академії СБУ, де вона викладала, у її пісні, написаній у творчій співпраці із Марійкою Бурмакою «Кохання сталь» всі, хто пішов до лав Небесних захисників України, залишаються жити у наших серцях. - Портрет свого Андрія я не повісила на стіну - у нашій вітальні він стоїть на мольберті, - поділилася особистим дружина загиблого Героя пані Олена. – Книгу, в якій йдеться про батька, мій син не випускав із рук. Бо так, як Леся про нього написала, не знаю, чи могла б я сама розповісти. Вже сім років його немає, а кожен спогад про нього для мене – це біль… Вона ж зуміла мене розпитати, вислухати і почути так, що і у книзі, і на портреті зберегла Його для мене і моєї родини. Бо він там – живий… Син, надихнувшись книгою, бо без батька залишився - ще малий був, майже нічого і не знав, а прочитавши, вирішив продовжити його справу.. А Леся відтоді – моя близька подруга. Пані Олена була серед тих, хто прийшов привітати Лесю Шиденко із нагородою саме у день урочистого вручення відзнаки. Її квіти і теплі щирі обійми розчулили усіх присутніх і суттєво наповнили високим духовним піднесенням всю церемонію.

За які вчинки українців удостоюють Народних відзнак? І хто може ініціювати такі нагороди? Голова Всеукраїнського об’єднання громадян «Країна» Олександр Сопов пояснив, що підхід тут неформальний. Пропозицію подають об’єднані у спільноту українці, які надають високу оцінку суспільно корисній діяльності тих чи інших людей, їх внеску у розвиток громадянського руху і в нашу перемогу. - У війні не перемагають лише безпосередньо на фронті, жертовність наших воїнів захисників ми високо цінуємо, разом з тим, і у тилу кожний на своєму місці наближає нашу перемогу, - зазначив пан Олександр. - Саме для вшанування тих, хто працює на перемогу без зброї, заснували Знак народної пошани «Хрест громадянських заслуг». Його сьогодні урочисто вручаємо пані Лесі Шиденко.

Запорізький активіст, учасник Революції Гідності, а нині – захисник України Вадим Литвин познайомився із мисткинею Лесею Шиденко, коли вона презентувала свої виставку, книгу, виставу. - Це було дуже чуттєво, - згадує Вадим.- Я був вражений. Та хіба ж я один! Всі присутні ховали сльози на очах, бо емоції зашкалювали. Саме так ми маємо зберігати пам’ять про наших Героїв – з трепетом і вдячністю. Вони мають залишатися живими для нас. Саме такими, якими їх закарбувала для нас пані Леся - Берегиня нашої пам’яті.

Мистецький проект Лесі Шиденко «Невидима варта» – про загиблих Героїв української спецслужби та про війну. Про людей, яких за життя ніхто не знав, які стояли на варті безпеки держави і залишалися вірними присязі до останнього подиху. Він поєднує кілька мистецьких активностей: презентацію книги «Переддень життя», виставку живопису із портретами Героїв, а також театралізовану виставу. - Прагнула, щоб у родин, які втратили найдорожчих, залишилась пам’ять, де б хлопці були такими, як за життя,− розповіла про ідею створення картин сама мисткиня. Квітучий сад, в ньому - молодий усміхнений чоловік у вишиванці. Це Марко Шпак – співробітник Служби безпеки України, який загинув в АТО. Саме з цього портрета Леся Шиденко почала створювати серію робіт «Невидима варта». - На портретно-процесуальних фото з кадрових справ загиблі хлопці були схожі один на одного. У мене виникла ідея: створити для сімей пам'ять – картини, які передаватимуться з покоління до покоління, стануть сімейними реліквіями, гордістю родин. Я зв'язувалася з сім'ями та розпитувала, що хлопці любили за життя. Батьки, дружини розповідали речі, пронизані ніжністю та любов'ю, - каже пані Леся Наразі для експозиції «Невидима варта» написано 27 картин. З них 20 - портрети загиблих хлопців: 15 написала сама Леся, а ще 5 – її донька Олександра, талановита молода художниця. За кожним із них - ціла історія, величезний Всесвіт особистості. Хтось із них сидить в авто, про яке все життя мріяв, хтось тільки приземлився після стрибка з парашутом, адже завжди марив небом, хтось зображений із своїм домашнім улюбленцем - собакою. А 7 картин виставки – це сюжетні полотна, присвячені сьогоденню співробітників СБУ.

Прагнучи оживити ці портрети, група авторів – співробітників і курсантів Академії СБУ- створила театралізовану виставу «Війна без строку…». Її поставили курсанти Академії СБУ. Спектакль йшов на тлі фільму, який розповідав про мрії, думки та обірване життя більш ніж десятка Героїв. - Ця постановка - документальне відтворення життя наших захисників, вона базується на фото та відеоматеріалах, розмовах із сім'ями, колегами, розповідає життєву історію дітей. Завдяки цьому ми бачимо наших загиблих хлопців такими, якими вони були насправді, - пояснює пані Леся. Під час вистави від імені загиблих молодь, яка готується невдовзі стати до лав захисників України, розповідала про життєвий і військовий шлях, останні завдання, про родину, мрії та цінності.

Окремою віхою у творчості Лесі Шиденко постала робота над .. піснею, якій судилося стати вікопомною. Основою для її написання стала щемна і чутлива історія прекрасного і трагічного кохання захисників «Азовсталі» і Маріуполя - Валерії «Нава» Карпиленко (Суботіної) і Андрія «Бороди» Захисниця Маріуполя Валерія Карпіленка («Нава») вийшла заміж за свого коханого Андрія («Борода») у підвалі оточеного окупантами заводу «Азовсталь». Закохані встигли побути щасливими лише три дні. Потім чоловіка вбили російські окупанти під час штурму. Наречені побралися 5 травня - у день створення окремого загону спеціального призначення «Азов». У присутності друзів Андрій та Валерія обмінялися імпровізованими обручками із фольги. Історію свого кохання Валерія розповіла у Instagram. «Ти три дні був моїм законним чоловіком. І цілу вічність ти моє кохання. Мій рідний, мій турботливий, мій мужній... Ти був і є найкращий», - написала тоді Валерія.

Ця історія зачепила Лесю Шиденко за живе. Поезія для пісні «Кохання сталь» сама полилася просто із серця. Музику на ці слова написав Григорій Попович. - Узгодити слова пісні із Валерією я встигла телефоном буквально за день, як весь гарнізон «Азовсталі» потрапив у полон до рашистів, - згадує Леся Шиденко. – Тішуся, що ця історія кохання стала широко відома ще й тому, що нашу пісню заспівала відома українська виконавиця Марія Бурмака. Вона адаптувала текст і музику під себе і фактично стала нашою співавторкою. Прем’єра пісні відбулася 5 травня – у річницю весілля Валерії та Андрія. Зауважимо, 10 квітня цього року, через довгі місяці жахіть у рашистському полоні, спікерка полку «Азов», захисниця Маріуполя і «Азовсталі» Валерія «Нава» Карпиленко( Суботина) нарешті повернулась в Україну під час чергового обміну полоненими.

Найкращим чином зберегти пам'ять про батька, сина, брата, чоловіка, коханого, вважає пані Леся, можна лише у книзі. Спеціально щоб написати свій величезний роман «Переддень життя», підполковник СБУ Леся Шиденко звільнилася у запас. - Ця робота потребувала від мене надзусиль- душевних, емоційних, фізичних, - ділиться пані Леся. – У ході роботи над книгою я, здається, відмежувалася від сьогодення. Буквально випала із життя власної родини, не мала часу ані на дітей, ані на друзів. Книга, написана на понад 700(!) сторінок, першою частиною на 584 сторінки вийшла друком у 2021 році у видавництві Братів Капранових в рубриці «Військова проза» в жанрі роман-сповідь. В книзі йдеться про 9 родин, які втратили своїх рідних, хто пішов захищати Україну у першу хвилю останньої війни – у 2014-ому. Один з розділів присвячений загиблому співробітнику Служби безпеки України з Волині Віктору Мандзику. - Вітіна мама, прочитавши книгу, переглянувши виставку і постановку, щиро дякувала, - згадує пані Леся. – Вона ініціювала для мене і особисто вручила мені першу мою народну відзнаку – «Чарівна сила України». Ця нагорода надзвичайно дорога мені. Ношу її із гордістю. Нинішня відзнака - Знак народної пошани «Хрест громадянських заслуг» - для мене як новий імпульс продовжити свій творчий пошук.

Леся Шиденко вже замислила новий роман. - Я вже знаю, з чого почнеться моя нова розповідь, - поділилася планами пані Леся. – Якось мені наснилося, що я перебуваю у якійсь фантастичній місцевості серед хлопців у військових строях, проте я не бачу їхніх облич, вони наче розмиті. Я питаю у них: що ми тут робимо? А вони піднімають з землі каміння, обгортають його білим папером, перев’язують сургучною ниткою і вкладають у дерев’яні ящики з-під патронів. І я долучаюся до цієї роботи. Перша думка, яка мені прийшла після того, як я прокинулась: час збирати каміння. Звісно, це дуже символічно. По камінчику я збиратиму історії наших захисників, які пішли на небо, віддавши за нас найдорожче - своє життя. Напевно, то моя місія – стати Берегинею пам’яті, як назвав мене Вадим Литвин із Запоріжжя. Мушу бути гідною. Наталя Зворигіна, Запорізька правда