Василь Якович Федина завжди відчував себе українцем. Не на словах – на ділі. Прекрасно знав українську літературу, культуру, знав і душею відчував рідну мову, завжди спілкувався виключно українською. Протягом кількох десятиліть своєї плідної роботи на Запорізькому обласному радіо – його долі і щасливої муки - він своє робив: повертав людей до рідної мови, культури, історії, до коріння свого, до національної самосвідомості. Це стало вищим змістом його життя, його призначення.
Згодом побачили світ щемні, щирі і напрочуд світлі книжки Василя Федини - «І голос той, і ті слова», «Два крила моєї долі», дві книги про творчість Василя Діденка – його студентського товариша і великого українського поета-лірика. А нещодавно (ще пахне типографською фарбою!) вийшла друком невелика за обсягом, але багата за змістом ще одна книжка Василя Федини «Виколисував мову, мов мати дитя…». Це - про нього, бо він так жив і живе, і житиме – диктор, журналіст, письменник, син України, її кровиночка. Він любить її щемно і віддано, і в горі, і в радості, і в великій біді, яка зараз загарбницькою війною шматує і нівечить рідну землю. Він пише про Україну, живе вірою і живить нею всіх, хто поруч, що ми вистоїмо, здобудемо перемогу - «і на оновленій землі врага не буде-супостата. А буде син, і буде мати, і будуть Люди на землі!»
З Ювілеєм вас, шановний Василю Яковичу, наш колего, найкращий диктор, журналіст, письменник. Нових творчих звершень і довгих років життя!
Правління Запорізької обласної організації НСЖУ