Лідерки жіночих клубів і «блакитна картка». Як в Польщі протидіють насиллю?

Лідерка жіночого клубу в рамках проєкту «Зменшення ризику домашнього насильства серед жінок-біженок та мігранток» Катерина Коломієць в постійній комунікації з українками-мігрантками, що тою чи іншою мірою потерпають від домашнього насилля. Пані Катерина люб’язно зголосилась відповісти на питання «Запорізької правди» щодо роботи фундації, спрямованої на захист наших співвітчизниць. – Катерино Мічеславівно, яка місія програми «Лідерки жіночих клубів»? – Клуб працює для того, щоб жінки розібрались у своїх проблемах, зрозуміли ризики порушення їх особистісних кордонів, а також де починається насилля і яких воно буває видів. Стратегія взаємодії в тісному колі однодумців побудована більше на ефекті усвідомлення, хто як живе, з якими проблемами стикається. – З чого починається домашнє насилля? І кого воно найбільше стосується? – Починається через безпорадність в питанні адаптації до життя в нових умовах, середовищі. Стосується здебільшого заміжніх українок та з неповнолітніми дітьми. Чимало наших співвітчизниць, що перебувають із чоловіками у Польщі, зазнають домашнього насильства. Багато жінок приїхали з України, щоб об’єднатись зі своїми чоловіками, які працюють, наприклад, дальнобійниками. Якийсь час вони жили на відстані, і ось почали вести спільний побут, за яким виявилось багато непорозумінь міжособистісного характеру. І таким чином, в незвичному середовищі, в яке потрапили жінки, до зовнішніх проблем (як дітей пристроїти до освітнього закладу, як вирішити питання із працевлаштуванням, щоб і на сім’ю часу вистачило тощо) додались ще внутрішні. – З якими випадками доводилось стикатись і як ваша фундація допомагає нашім землячкам? – Більшою мірою стикаємось із психологічним насиллям. Рідше – фізичним, фінансовим тощо. Домашнє насилля виїхало з деякими нашими співвітчизницями і, на превеликий жаль, поселилось в їх родинах. Насилля проявляється навіть в тому, що мама підвищеним тоном спілкується із дітьми. Або чоловік зневажливо звертається до жінки чи, боронь Боже, вдарить, та ще в присутності дітей. Ці негативні побутові звички – не є нормою. Дитина в цих умовах перебуває, вбирає в себе і несе цей боулінг до школи і там демонструє свої «навички спілкування», отримані вдома від татка-дебошира. Трапляються складні взаємовідносини мами з дитиною. Одна жінка озвучила, як на неї психологічно тисне 16-річний син: спілкується в грубій формі, нецензурно висловлюється, кричить, не йде на дружній контакт. Матір від цього потерпає. Ми із цим розбирались. Спочатку в рамках психологічної допомоги проговорили, як постраждала проживала свої реакції на насилля. Далі робили вибір в діях. Знов таки спілкування відбувається в колі однодумців, де доходять спільної думки, як із цим впоратись. Зокрема в жіночих клубах спілкуються між собою, діляться порадами психологічного спрямування і навіть в пошуку роботи. Проговорення ситуації максимально допомагає адаптуватись в новому середовищі: дітей пристроїти, впоратись з побутовими і соціальними проблемами. А компетенцію передають жінкам, як користуватись порадами. З нашого боку їм надається допомога, показуються інструменти, щоб вони знали, куди звернутись в критичний момент- до поліції, психолога, в клуби спілкування для жінок. За такої підтримки жінки усвідомлюють весь інструментарій, як поводитись з чоловіками і швиденько їх приструнити. – От жінки отримують інструмент, куди вони можуть звернутись по допомогу. Чи долучені чоловіки до вашої програми захисту? – Ні. З досвіду відомо, що чоловіки ревнують своїх жінок до будь-яких захисних ініціатив, забороняють відвідувати клуби. І в рамках правил безпеки як для відвідувачок, так і організаторок вхід до клубу чоловікам заборонений. Хоча був випадок, коли в жіночий клуб прийшов чоловік, до речі, азербайджанець. Одній з наших керівничок він розповів, як потерпає від насилля своєї жінки. Його випадок був зафіксований, надана психологічна допомога, за результатами якої постраждалий замислився над моделлю поведінки в родині і ставленням до її членів. – Центри для мігранток, центри протидії насиллю… Ким фінансуються польські пункти правової і психологічної допомоги? – Це неурядові організації, фінансуються в рамках реалізації міжнародних проектів. Наприклад, проєкт «Зменшення ризику домашнього насильства серед жінок-біженок та мігранток», в рамках якого діє наша програма, фінансується Ісландією, Ліхтенштейном та Норвегією з фондів EEA та норвезьких фондів. Наші жіночі клуби розміщені в великих польських містах - Гданьську, Лодзі, Ополі, Вроцлаві, Варшаві, Любліні, Білостоці тощо. Подібних пунктів багато, і щоб не заводити ситуацію до критичної точки, жінки спочатку туди приходять, спілкуються між собою. Найбільш активні діляться своїми методами, а інші слухають і дивуються: «А що, так можна було?» (протистояти чоловікові-аб’юзеру). – З якими критичними випадками довелось стикатись? – Безпосередньо я не стикалась з таким – є інші центри, які фіксують критичні випадки. Сусід, приміром, почув про те, що в родині мама криком спілкується з дитиною або ще щось коїться неладне. І оце маркери, за якими суспільство слідкує. Зовсім маргінальні родини або потрапляють у поліцію, або в центри протидії насиллю, коли треба «хірургічно» відсікати проблему. А в нашому центрі більш м’які засоби впливу: десь замислились, десь озвучили, ми їм показуємо інструменти протидії. – Як реагує польська поліція на скарги/виклики стосовного фактів домашнього насильства? – Трапляється, що не доведено факту протиправної дії. І на цей випадок усе вирішує важливий інструмент боротьби з домашнім насильством - «голуба картка». Дана ініціатива спрямована на надання захисту жертвам протиправних дій. Якщо мігрантка стає жертвою насильства і змушена викликати поліцію, то по її приїзді треба одразу заявити: «Я хочу оформити блакитну картку». І тоді поліція підключається дуже серйозно, щоб убезпечити постраждалих – настільки серйозно, що може вилучити дітей із родин. Тому потреба в «блакитній картці» є слушною, якщо дійсно потерпають діти і жінка. В таких випадках досліджують обставини, запрошують чоловіка/батька на профілактичну бесіду. – Чи ведеться статистика жінок, з якими ви пропрацювали їх проблеми? – Статистику веде фонд в рамках соціологічних опитувань, моніторингу тощо. У нас статистика анонімна: скільки осіб і з якими проблемами звертаються. При цьому ми не фіксуємо імен і не робимо світлин. – Що ви побажаєте українкам, які наразі мешкають в Республіці Польща? – По-перше, ваша безпека має бути в пріоритеті. Якщо ви стали жертвою домашнього насильства, звертайтесь по допомогу до інституцій, що протидіють насильству Звертайтесь до нас, жіночого клубу, і ми порадимо, як протистояти насиллю. Наталія Нестеренко