«Литовський щоденник»: Червоне, жовте і зелене

Йдеться про зовсім іншу подію: 6 липня литовці відзначали 770-ліття коронації Міндовга — інакше кажучи, День Литовської держави. Взагалі-то у країні не одне, а три свята мають подібну назву. Ще 16 лютого — День відродження Литовської держави у 1918 році та 11 березня — День відновлення незалежності у 1990-му. Я прочитала в Інтернеті, що увечері відбудеться урочиста хода від Гострої Брами до відбудованого десять років тому Великокняжого палацу на Катедральній площі — тим маршрутом, яким у давнину з тріумфом в’їжджали у столицю очільники держави й воєначальники-переможці. Очікувала костюмованого фольклорного дійства на кшталт баченого у березні на ярмарку Казюкас. Та насправді “хода” виявилася невеликим військовим парадом. До речі, в ньому взяли участь союзники Литви по НАТО зі своїми прапорами. А на Катедральній площі звели Тріумфальну арку, де (сучасні технології!) спливали дати визначних подій і портрети людей, котрі залишили слід в історії Литовської держави. Тема тріумфу стала наскрізною: громадянам навіть запропонували пригадати особисті перемоги (чи то досягнення), яких вони добилися за рік. За міні-парадом, як водиться, слідував святковий концерт. О 21.00 його увінчала “Національна пісня” — гімн Литовської держави. Разом із професійними виконавцями співав увесь майдан. І не тільки. Існує красива традиція: у себе вдома або по всьому світу, де б вони не були 6 липня, о 21.00 литовці співають державний гімн. Цей акт символізує єдність нації. Знаю: мої литовські друзі дотримуються цієї традиції. Торік вони подорожували Австрією, але навіть у калейдоскопі вражень не забули про неї. У Литві дуже шанують свою державу! На вулиці, де я зараз мешкаю, не помітила жодного приватного будинку, на якому господарі не вивісили б до Дня державності національний прапор. Їх ніхто не примушує: просто вони вважають за честь бути громадянами Литви і демонструвати це. У святковому натовпі на Катедральній площі впали в око чимало людей, вдягнених у кольори державного прапора Литви. Приміром, жінка в червоних штанах, зеленій футболці та жовтій кофті. Або дві маленьких дівчинки в однакових червоно-жовто-зелених сукнях. Або літній чоловік у капелюху, пофарбованому в ці ж кольори.

Зворушила мене струнка сива жінка в елегантному білому костюмі. До її сумочки були прикріплені два прапорці. Литовський і... український. А у чоловіка, який ніс великий жовто-блакитний прапор, на плечах сиділа маленька дівчинка і руками міцно трималася за держак. На своєму національному святі литовці не забули про нашу країну. “У ці дні, коли знову наростає небезпека, коли братньому українському народові доводиться відстоювати своє право на вільне й незалежне життя, ми перебуваємо там, де наше місце. По хорошому уперті й непохитні, як і належить дубові, ми стоїмо на сторожі європейських цінностей. Допомагаємо Україні”, - сказав Президент Литви Гітанас Науседа на церемонії підняття державного прапора. Згадав про Україну і Президент Польщі Анджей Дуда, який був гостем литовського свята: “Ми бачимо незмінну імперську, колоніальну політику росії, що полягає в домінуванні, збройному нападі та завоюванні. Так було віками, так відбувається і в ХХІ столітті, хоча це здається немислимим. Саме тому такими важливими будуть рішення вільнюського саміту НАТО. Вірю, що під впливом цієї зустрічі Україні відкриється шлях до вступу в НАТО, буде збільшена допомога аж до перемоги над агресором, а також буде зміцнено безпеку держав, що перебувають на східному фланзі Атлантичного альянсу”. До саміту НАТО у Вільнюсі залишилися лічені дні. Для столичних жителів подія обернеться... незручностями, які вони готові витерпіти (це ж бо честь, що Вільнюс 11 і 12 липня стане “столицею” Альянсу!). Хоча — порушиться хід міського життя, зміниться розклад громадського транспорту, деякі вулиці і зони стануть недоступні або перебуватимуть під посиленою охороною. На вулицях Вільнюса, населення якого наразі 557 тисяч, про безпеку дбатимуть... 12 тисяч поліціянтів і військових: по одному на кожних 46 вільнюсців, включаючи немовлят. Співробітники поліції з’їдуться з усієї Литви і навіть із сусідньої Латвії. А збройні сили НАТО представлятимуть тисяча військових.

У мене в цій ситуації свій, як то кажуть, “шкурний інтерес”. Щотижня я намагаюся їздити до басейну (слово “зазвичай” не підходить, бо почала це робити зовсім недавно). 6 липня басейн був закритий через державне свято — довелося перенести візит на інший день. А як-то воно буде під час саміту НАТО? Я лише у червні зібралася з духом, щоб уперше сходити у Вільнюсі в басейн, - як до війни ходила у Запоріжжі. Громадська організація “Переможемо рак” на чолі із Зінаїдою Гальчинською у співробітництві з міською владою втілила програму, за якою жінки, котрі перенесли рак грудей, мають змогу безплатно проходити реабілітацію в басейні Класичного університету. До речі, навіть зараз, під час війни, ці заняття продовжуються! Сподіватися на таке щастя у Вільнюсі не доводиться. Через брак грошей я довго не наважувалася навіть думати про якісь там басейни. Нарешті фінансова можливість з’явилася. Спочатку я поїхала у спортивний комплекс “Імпульс”. Але їхні ціни виявилися для мене надмірними: 20 євро (понад 820 гривень) за день. Якими б чудовими не були умови для відпочинку (включаючи тренажерні зали, бані й сауни), та подібне біженцям не по кишені. А от оновлений басейн Лаздиная набагато демократичніший: у робочі дні з 10 до 16 години можна поплавати за 9 євро. До того ж, для пенсіонерів (чи, як кажуть у Литві, “сеньйорів”) знижка на 20 відсотків - 7,2 євро (українське посвідчення діє). Раз на тиждень можу собі дозволити. От тільки їхати до району Лаздинай від мого Дварчоніса майже півтори години із двома пересадками. Що ж, заради здоров’я та ще й у комфортабельному громадському транспорті… Сам комплекс мені дуже подобається. Хоча ця споруда не для відпочинку: тут тренуються спортсмени і проводяться змагання. Є великий 50-метровий басейн. І другий, дуже глибокий 25-метровий, з вишками, призначений для стрибків у воду. Та ще джакузі із гарячою водою і гідромасажем. Мої скромні потреби така кількість води цілком задовольняє. А як сподобалося б тут запорізьким спортсменам! Вони ж бо здобувають перемоги на світовій арені, незважаючи на війну, тренуючись зі значно меншим комфортом. А в басейнах Лаздиная після ремонту — все новеньке, ідеально чисте, зручне. Електронні браслети, за допомогою яких долаєш турнікет, а потім зачиняєш-відчиняєш шафку. Електронні табло. Трибуни для уболівальників. Індивідуальні кабінки для перевдягання. Потужні фени для волосся. Навіть спеціальний прилад, що дозволяє підсушити купальний костюм. І таблички для тих, хто приходить просто відпочити: “Доріжка для повільного плавання”, “Доріжка для швидкого плавання”... Недавно я спостерігала, як у 50-метровому басейні відбувалися змагання. Скільки молодих плавців! Цей комплекс — насамперед, для них. А ще для малюків, котрі приходять на уроки плавання і почуваються тут господарями. Мабуть, реконструкція влетіла у копієчку. Хотіла написати: “Держава турбується про литовців — тому вони так її шанують”... Але, може, все якраз навпаки? Литовці шанують свою державу — тому вона рік у рік стає кращою?