Від будинку, де я зараз мешкаю, до лісу... метрів десять. Навколо житлові квартали. Люди постійно ходять стежками через цей лісок. Але там напрочуд чисто. Лише один раз я побачила під кущем «склад» скляних пляшок. А пластикових не видно взагалі. Як мені сказала господарка будинку пані Броніслава, така чистота була не завжди. Сміття зникло після того, як біля магазинів встановили автомати для прийому пластикових пляшок. Біля нашого супермаркету «Maxima» - акуратна будка, відкрита з 8.00 до 20.00. Усередині тепло навіть у мороз. Порожню пляшку треба засунути в отвір, автомат її ковтає, а на табло з’являється ціна: 10 центів. Десяток пляшок – уже євро. Зрештою, автомат видає чек, який можна «отоварити» у найближчому магазині.
Але приймають не всі пляшки. З-під «Карпатської джерельної», приміром, автомат виштовхнув назад: на пляшці не було позначки, що вона піддається «рециклінгу». Довелося тут же викинути її у великий кошик для некондиції.
Додам ще пару спостережень щодо екології. Знайома литовка поскаржилася: за її автівку на дизельному паливі невдовзі доведеться платити дуже високий податок. Чому? Бо дизельне паливо забруднює повітря більше, ніж бензин. Колись автівки з такими двигунами купували охоче, бо вони давали змогу економити. Та тепер дизельне паливо у Литві дорожче за бензин. Днями я поглянула на світлове табло найближчої бензозаправки: тут найкращий бензин А-95 – 1,499 євро за літр, дизельне паливо - 1,599.
Я вже писала, що у вільнюських автобусах і тролейбусах є монітори, де періодично показують соціальну рекламу. Найчастіше – кумедні анімаційні сюжети про правила поведінки в громадському транспорті. Та ще одна популярна тема – реновація. Зокрема, ролик про трьох поросят: один утепляв будинок соломою, інший – деревиною, а третій потратився на реновацію. І, звісно, саме його будинок виявився найнадійнішим і дозволив заощадити кошти на опаленні, коли вовк влаштував буревій.
Що таке «реновація»? Йдеться про утеплення і кардинальне зовнішнє оновлення старих будинків (у тому числі «хрущовок»). Частину коштів надає держава, частину – збирають жильці. Так Вільнюс прощається з «радянським обличчям» і набуває риси сучасного європейського міста. А заодно зберігає дорогоцінне тепло, на яке доводиться витрачати так багато газу або електрики. Хоча й досі в ньому існує район, де знімали художній фільм про Чорнобильську аварію – бо він дуже схожий на українське місто Прип’ять. Цей район іноді демонструють іноземцям як туристичний об’єкт.
У розмові зі знайомою литовкою я зізналася, що заздрю тому, як у Вільнюсі турбуються про екологію. А вона відповіла: «Так було не завжди. Зачекай, от вступить України в Євросоюз – і теж, хоч-не-хоч, займеться екологією. У вас буде не гірше!»