Показати місто через жителів — сміливий задум авторів виставки “Я - вільнюсець”. Уявляю, наскільки карколомним було завдання: вибрати 50 реальних і вигаданих персонажів за всю 700-літню історію литовської столиці. Лише 50. Але! Через них розкрити найважливіші для міста періоди й події. Продемонструвати цікаві експонати з фондів музею. Та ще й аби це були люди з усіх верств населення, різного віку, статі, віросповідання, національностей... Ох, збожеволіти можна!
Все починається зі світлини хлопчика, якого звуть... Вільнюс: “Мені подобається моє ім’я. Скоро мені виповниться 7 років, а місту 700!” - з гордістю проголошує хлопчина.
Відштовхнувшись від сучасності, відвідувачі занурюються углиб часу. На цьому шляху їм зустрічаються і ремісник-умілець Якоб Фельтман (1747-1806); і сліпець Ясинський, котрого у 1722 році обрали старійшиною братерства жебраків; і ревна католичка Доротея, дружина городянина Матіаса (ХV століття); і солдат-язичник Малдіс (ХІV століття)... Углиб, углиб аж до брата Бертольда — того самого писаря, котрий 26 січня 1323 року написав для Великого князя Гедемінаса лист, що став першою письмовою згадкою про Вільнюс. Від цього листа традиційно ведуть відлік історії столиці Литви.
Кожен із 50 персонажів звертається до відвідувачів виставки з прямою мовою. Як от Юзеф Пілсудський. Автори експозиції цитують його слова: мовляв, він не став би першим керівником відродженої Польської держави, якби не був вільнюсцем (до відома: маршал Польщі народився в маєтку під Вільною, навчався у Першій віленській гімназії).
А от кондитер Станіслав Воронович (кінець ХІХ століття) скаржиться на складнощі стосунків із господарями будинку, де орендує приміщення для своєї кав’ярні. Поруч у вітрині — форми для шоколадних цукерок і ваги того часу.
Скільки років ящичку з ґудзиками, пір’їнами й іншими дитячими “скарбами”, що були на кону в “дрейделі” - улюбленій грі єврейського хлопчика Лейби? Двісті? Чи, може, й триста?
Усі речі: склянки для парфумів, чоловічі циліндри, посуд, сумочки, дитячі черевички, скринька-сейф — мовчазні свідки чийогось життя. Або смерті. Як от меч Вроблевського. Відомо, що цей чоловік був приїжджим і працював (професія у нього така була!) міським катом Вільнюса з 1657 по 1671 рік. Знаряддя його праці аутентичне. Цим мечем кат дійсно відрубав голови засудженим. Хоча на лезі не видно крові, але вона там була...
На виставці “Я — вільнюсець” чи не вперше надали слово не речам, а людям із минулого. Ми чуємо їхні голоси. Справді чуємо! В одному залі можна натиснути на педаль під вітриною — і пролунають позивні першого литовського радіо. В іншому — класичний вокал зазвучить біля портрету відомої литовської співачки початку ХІХ століття. Є й інші інтерактивні елементи. Навіть квест: знайдіть серед експонатів певні предмети.
Виставка триватиме до 27 серпня, і до п’ятдесяти її персонажів повсякчас додаються нові: городяни залишають власні зображення й підписи у портретній галереї вільнюсців.