Один західний спостерігач, побувавши у Києві, поділився враженнями: мовляв, нічого страшного там не відбувається, люди спокійно ходять вулицями, їздять на автівках і займаються своїми справами. Цікаво, чого він очікував? Щоб кияни дрижали, пересувалися рачки попід стінами, припинили їсти й пити?
Під час недавньої мандрівки до Львова мене вразила атмосфера на вулицях старого міста. Майже “курортна”: люди гуляли, сміялися, смакували у вуличних кав’ярнях знаменитою львівською кавою... Серед цієї, на перший погляд, тотальної безтурботності я помітила жінку із букетом жовтих і блакитних квітів, перев’язаних чорною стрічкою. Горе і радість. Життя і смерть. Зрештою, вони завжди поруч. Тільки зараз грань між ними стала набагато тоншою.
Я радію, що мої земляки живуть так, ніби вони безсмертні. Може, навіть інтенсивніше, ніж у мирний час. Сміються і співають. Святкують і облаштовують житло. Саджають квіти й одружуються. Все правильно. Так і треба!
Журналіст Ірина Єгорова мандрує Україною, відкриваючи для себе та своїх читачів її пам’ятки й природу. Художниця Ната Луценко створює милих ляльок, фото яких додає, зокрема, до альбому “Треба бути незламними”. Майстриня Наталя Маренко дивує оригінальними жіночими прикрасами — то кольє із бджілками до Медового спасу, то мальвами з коралів, то яскравими намистами до вишиванок: жінкам і під час війни хочеться бути красивими. Подейкують, що художній керівник Запорізького театру поетичної пісні Олена Алєксєєва та її однодумці збираються восени знову провести найстаріший на теренах України фестиваль авторської пісні "Байда: пісня не вмирає. Невже ви думаєте, що усе це “не на часі”?
А знайомий інвалід із Одеси зібравсь у ві