«Потребуємо юридичних гарантій забезпечення нашого права бути родиною», - партнерки Дарина і Ольга.

- Одностатеве кохання – раніше ця тема у нашому суспільстві завжди була табуйованою. Але це зовсім не означало, що такого кохання не існувало. Цілком зрозуміло, що колись у радянському союзі і сексу взагалі не було, але якимось дивним чином діти все ж народжувались, - намагається посміхнутись Ольга Темна . Вона разом із своєю партнеркою Дариною Віровською бере активну участь у русі за права ЛГБТ+ пар. Дівчата вирішили поділитися історією власних стосунків, розказати про проблеми, з якими їм доводиться щоразу давати собі раду, і думками стосовно їхнього вирішення. Ольга Темна – доволі відома у ЛГБТ+ спільноті України активістка. Вона була ініціаторкою і організаторкою ще одних з перших ЛГБТ+ ініціатив. - Мені здавалося вкрай важливим тоді об’єднати представників нашої спільноти, дати нам відчути, що ми не поодинокі у цьому світі і можемо надати підтримку один одному, - говорить Ольга. - Ми збиралися у публічних місцях, позначали себе певним чином, про який домовлялися завчасно, і могли відкрито спілкуватися між собою, не остерігаючись агресії з боку інших. Пам’ятаю, як на першу таку сходку прийшли семеро людей. На другу зібрались вже близько двадцяти. А потім збиралося і понад 150 учасників. Звісно, ми не вели реєстрації. Інформацію передавали «циганською поштою». Це були перші кроки. Згодом український ЛГБТ+ рух почав формально оформлюватися, розростатися, почали з’являтися організації, проводитись акції, а згодом і прайд-марші в українських містах. Нині ми вже можемо відкрито, не ховаючись, влаштовувати свої акції на вулицях і площах. Подекуди не обходиться без певних інцидентів, але сам факт такої можливості вже є свідченням того, що наше суспільство стає більш толерантним, а відтак, більш розвиненим. Дівчина говорить про свою приналежність до ЛГБТ+ спільноти без хибної сором'язливості. Вона усвідомлює себе саме такою, як є, і має гідність вимагати від інших поважати її як людину. - Я дуже рано відчула, що відмінна від інших дівчат в тому сенсі, що мене ніколи не цікавили хлопці, - згадує вона. – Змалечку я любила читати, весь вільний час проводила у бібліотеці, або вдома за книжкою. Спілкувалася із старшими дівчатами. Свою першу закоханість та свій перший досвід отримала з однією з них. Ми навіть жили разом певний час. Але вона померла. І її батьки буквально виштовхали мене як непотріб. Тоді я вперше задумалась над тим, що у таких пар, якою були ми, у нашій країні немає жодних юридичних прав. Зараз у партнерстві з Дариною вона виховує двох дітей – 8-ми річного синочка і 5-ти річну донечку. І дуже переймається, як складеться їхня доля, якщо раптом щось станеться з кимось із матусь. Обох діточок народила Дарина. Вони у неї від перших двох шлюбів. Не важливо, чому обидва шлюби видались саме такими, з яких вона мусила піти. - Напевне, річ у тім, що я не одразу зрозуміла своє єство, - включається у розмову дівчина. - Хоча тяжіння до дівчат відчувала ще у шкільні роки. Навіть мала романтичні стосунки із однокласницею. Та була у мене щиро закохана, вірші мені писала. І я їй відповідала взаємністю. На жаль, тоді у широкому доступі зовсім не було інформації про такі особливості людської натури. Після закінчення школи ми розсталися. І я встигла двічі взяти шлюб із чоловіками, перш ніж зрозуміла, що саме зі мною відбувається. Дарина і Ольга вперше зустрілися на відпочинку у курортному Бердянську. Це було ще до війни. Обидві приїхали туди у відпустку зі своїми постійним на той час партнерками. Дарина написала у чатику для ЛГБТ-спільноти. Ольга відгукнулася. Дівчата зустрілися. Зустріч виявилася доленосною. - Ми зрозуміли, що хочемо бути разом, - згадує Дарина.- Але щоб таке сталося, нам потрібно було піти на величезні жертви - і морально-емоційні, адже слід було розірвати стосунки з іншими партнерками. В тому числі і матеріальні, бо треба було вирішувати майнові питання. Це було нелегко. Втім, ми це зробили. І тепер щасливі разом. На жаль, їхнє спільне життя не назвати безхмарним. Бо щодня їм доводиться вирішувати купу проблем, пов’язаних саме з тим, що вони – одностатева пара. А українське законодавство не враховує права таких, як вони. Тому дівчата не можуть впорядкувати спільно нажите майно, зокрема, забезпечити передачу його одна одній у спадщину, не можуть офіційно оформити всиновлення дітей, а відтак забезпечити опіку над ними в разі, якщо з біологічною матір’ю щось станеться, не можуть отримати доступ одна до одної у реанімацію, бо туди пускають лише родичів, а вони одна одній – хто? - Ми потребуємо юридичних гарантій забезпечення нашого права бути родиною, - висловлює свою позицію Ольга. – Тим більше, що не одні ми маємо таку потребу. Таких як ми у нашому суспільстві чимало.

Свідченням певних позитивних у цьому сенсі зрушень у нашому суспільстві став факт внесення на розгляд Верховної Ради України народною депутаткою Інною Совсун проєкту Закону про інститут реєстрованих партнерств № 9103 від 13.03.23р. «У разі підтримки Верховною Радою, законопроєкт нарешті допоможе парам визначити взаємні права та обов'язки, питання володіння майном, спадку, соціального захисту, прав у разі смерті чи зникнення партнера чи партнерки. Нічого екстраординарного. Все те, що завжди, за замовчуванням, було доступно різностатевим парам в Україні. Держава має надати юридичний захист тим, хто захищає її безпеку. І це ще одне, що робить нас із pociянами просто біологічно різними видами. В Україні людська гідність і свобода — це справжні цінності», — зазначила пані Інна. У розробці згаданого законопроекту безпосередню участь брала виконавча директорка громадської організації «Точка Опори ЮА» Тетяна Касьян. «Ніколи ще в Україні не було стільки камінг-аутів, як за рік повномасштабної війни. І знаєте, хто їх робить здебільшого? Правильно, ЛГБТК+ військові. Бо для них життя не кольорова веселка зараз, як ми звикли думати. Для них все ясно і зрозуміло, як чорне і біле. Коли ти на фронті, завжди є ризик, що ти не повернешся. Завжди є ризик, що кожен твій день там може бути останнім. Завжди є ризик, що ти не побачиш коханих. А для ЛГБТ+ людей ще є ризик, що кохані не побачать їх і не зможуть гідно попрощатись. Я пишу це і мені страшно, образливо до сліз, що ми вже майже 9 років у цій війні щодня втрачаємо наших людей, а вони й в останні секунди свого життя не мають відчуття, що їхня країна прийняла їх як рівних. Кому буде погано від того, що люди зможуть зареєструвати партнерство і будуть впевнені, що держава захистить їх та їхніх партнерів та партнерок? Я вам відповім: нікому. Ну хіба що російські пропагандисти біснуватимуться. Але чи не байдуже?» — зауважила пані Тетяна Касьян.

З 2014 року з початку російської збройної агресії проти України сотні представників і представниць ЛГБТ+ спільноти взяли до рук зброю та пішли захищати нашу державу. Активіст, а нині - голова об'єднання «Військові ЛГБТ та наші союзники»Віктор Пилипенко пішов на фронт добровольцем у вересні 2014-го, а вже улітку 2018 року здійснив камінг-аут, як один із перших в історії сучасної України відкритий гей-військовий. Цим самим проклавши шлях низці камінг-аутів серед українських захисників і захисниць. З лютого 2022, після початку повномасштабної агресії рф в Україні, ще більше відкритих ЛГБТ+ людей пішли в лави ЗСУ, ТРО, волонтерства. Світ дізнався, що таке українська сміливість. У тому числі побачив, що таке сміливість української ЛГБТ+ спільноти: гордо заявляти про свою ідентичність – носити на своїй формі шеврон у формі єдинорога, який свідчить про приналежність до спільноти. Носять його поруч з українським прапором, як знак вірності собі та державі. Маючи ризики для життя та здоров’я від російської агресії, українська ЛГБТ+ спільнота зазнає ризиків і від української гомофобії. Війна загострила проблеми, з якими стикаються ЛГБТ+ пари: починаючи від питання відсутності права законно ділити спільно нажите майно до питань життя і смерті, коли при пораненні, кохану людину не допускають до реанімації, бо юридично пара одне одному ніхто, або при смерті когось із пари немає права поховати партнера чи партнерку з усіма почестями. ЛГБТ+ люди також гинуть на фронті за Україну. Романа Ткаченка, якому було всього 21 рік, вбили російські окупанти у травні 2022 року в Харківській області. Роман був відкритим геєм, активістом, що захищав пам'ятки архітектури столиці, а також виступав за легалізацію одностатевих шлюбів. Він любив свою державу, але держава, на жаль, не встигла за його життя дати йому тих базових прав людини, які мають інші громадяни та громадянки. - Ми вже не маємо часу чекати на законопроєкт, який не можуть ухвалити роками, - заявляють активісти об’єднання «Військові ЛГБТ та наші союзники».- В України є історичний шанс продемонструвати всьому світу, партнерам з ЄС та НАТО, що наша держава дорівнює слову «свобода» ще більше. Для цього слід підтримати реєстрацію законопроєкту про інститут реєстрованого партнерства, який дозволить оперативно і без змін до Конституції, убезпечити сотні ЛГБТ+ пар, які захищають мирні міста від російської армії, захистити ті базові права, які має гетеросексуальна більшість.

- Радикальне поліпшення ставлення українського суспільства до ЛГБТ+-спільноти відбувається на наших очах, - констатує Ольга Несин, правозахисниця, активістка і волонерка, яка вже кілька років поспіль досліджує ситуацію у цій царині і погодилась прокоментувати її газеті «Запорізька правда». – Так, за даними загальнонаціонального телефонного опитування громадської думки, проведеного Національним демократичним інститутом у січні цього року за допомогою Київського міжнародного інституту соціології, переважна більшість (58%) опитаних в цілому погодилася з тим, що ЛГБТІК люди повинні мати такі самі права, як і решта громадян України. А 56% — абсолютна більшість — загалом погодилися з тим, що ЛГБТІК люди мають право реєструвати свої сімейні стосунки у формі цивільного партнерства. Разом з тим, відносна більшість опитаних (44%) загалом підтримали навіть право одностатевих партнерів на укладення звичайного шлюбу, до того ж 30% підтримали всиновлення дітей одностатевими парами. Нові дані цілком підтвердили результати аналогічних досліджень попередніх років і засвідчили, що українське суспільство в умовах війни швидко модернізується, все більше віддаляючись від традиційних цінностей «русскаго міра». За словами пані Ольги, проблема з врядуванням інституту реєстрованих партнерств потребувала вирішення. Петиція на підтримку рівності одностатевих союзів, подана на сайті Президента України, набрала необхідні 25 тисяч голосів ще улітку минулого року. А з урахуванням потреб воїнів-захисників України із числа ЛГБТ+-спільноти ухвалити цей закон потрібно якнайшвидше. Деталі законопроекту про інститут реєстрованих партнерств № 9103 дивіться на інфографіці.