Поважний ювілей науковці Розівської дослідної станції зустрічають вагомими досягненнями

Перші згадки про неї датуються початком 1932 року, саме тоді на земельній ділянці біля зернорадгоспу «Азов» Люксембурзького району було створено Азовський опорний пункт під загальним методичним керівництвом тодішньої зональної дослідної станції Українського науково-дослідного інституту зернового господарства. У 1935 році опорний пункт був об’єднаний з Ландмановською сортодільницею й перейменований у Люксембурзьке дослідне поле. Загальна площа його тоді становила 211 гектарів. Після війни господарство у зв’язку з перейменуванням району стало Розівським, а в 1957 році було реорганізовано в Розівську дослідну станцію та підпорядковане Всесоюзному науково-дослідному інституту кукурудзи . У 1992 році станція підпорядковується Інституту кукурудзи, а у 1996 –му – Інституту зернового господарства, нині Інститут зернових культур НААН (місто Дніпро). Від перших років роботи опорного пункту у 1932-1933 роках його дослідження мали здебільшого пошуковий характер. З’ясовувалась доцільність вивчення низки агрозаходів. Після реорганізації опорного пункту в дослідне поле у 1934-1935 рр. тематику науково-дослідних робіт було значно поглиблено та розширено. У зв’язку з цим загальна земельна площа збільшилась до 368 гектарів. У довоєнний період (1932-1941 рр.) завідувачами опорного пункту працювали Г.П. Педан, А.А. Аристов, директорами дослідного поля – Г.Г. Новаковський, П.С. Дотолєв, С.С. Кашуба, І.І. Литвинов, і саме останні зробили великий внесок у створення матеріально-технічної бази. В 1940 році на посаду заступника директора з науково-дослідної роботи була призначена М.Г. Тарановська. У період окупації робота дослідного поля була призупинена. Проте після визволення Розівки від гітлерівців у вересні 1943 року під керівництвом директора М.І. Клименка розпочалась відбудова зруйнованої матеріально-технічної бази дослідного поля, і вже восени 1945 року були закладені досліди і почали проводитися відповідні дослідження. У повоєнні роки однією з основних тем науково-дослідної роботи була розробка польових десятипільних сівозмін з найвищою продуктивністю зернових, кормових і технічних культур, а також визначення місця та норм внесення органічних та мінеральних добрив з метою збереження і підвищення родючості ґрунтів. На підставі багаторічних досліджень станції М.Г. Тарановська обґрунтувала основні закономірності формування кореневих систем польових культур та методику їх вивчення. Наукові досягнення і важливі результати досліджень колективу дослідної станції можна перераховувати дуже довго. Адже майже за столітню історію діяльності підприємства тут працювали і працює багато талановитих людей, відданих своїй справі. Дослідженнями І.Ф. Сокрути, С.О. Соловйової , В.О. Білогурова , Р.П. Скубицької, М.М. Рябухи , І.В. Кротінова встановлено кращі попередники для основних культур – озимої пшениці, кукурудзи; залежність продуктивності сівозмін від ступеню насичення їх озимою пшеницею і кукурудзою; вплив системи добрив у сівозмінах на їх продуктивність. Одночасно відпрацьовано принципи побудови структури посівів, що забезпечують, при певному чергуванні культур, підвищений збір продукції рослинництва та підвищення родючості ґрунту. У відділі агротехніки кукурудзи (Г.О. Угринович, В.С. Жунько, М.І. Драніщев, М.М. Муляр, В.П. Кротінов, І.І. Скубицький, А.І. Будник, ) була встановлена ефективність агротехнічних заходів вирощування кукурудзи, що базувались на використанні комплексу механізмів та знарядь і ефективність ґрунтових гербіцидів у поєднанні з мінімальним обробітком посівів післясходовими гербіцидами. Для зменшення негативної дії вітрової та водної ерозії проведено багаторічні комплексні дослідження щодо розробки ґрунтозахисних систем обробітку ґрунту під основні польові культури (В.С. Жунько, М.С .Буданцев, В.Г. Нестерець, А.І. Горбатенко, С.Є. Букін). Визначено порівняльну ефективність різних видів обробітку ґрунту при різних нормах внесення органічних та мінеральних добрив.  Фото на вибір.

Вивчення посухостійкості, продуктивності самозапилених ліній, сортів-популяції і селекція гібридів кукурудзи на станції була розпочата О.С. Папсуєвим і пізніше продовжувалась Є.Ф. Носковим. У творчій співпраці з селекціонерами Інституту це дозволило створити вихідний матеріал і низку інтенсивних гібридів: Дніпровський 320 , Дніпровський 438 , Дніпровський , Дніпровський та ін. У групі озимих культур (О.Д. Погорєлов, В.П. Кротінов, В.Г. Нестерець, О.Д. Кисельова, В.І. Бабич, Т.П. Нестерець) проведені різносторонні дослідження по догляду за чорним паром, визначені раціональні способи обробітку ґрунту після непарових попередників, встановлені строки збирання кукурудзи як попередника озимої пшениці тощо. В лабораторії добрив й агрохімії протягом 1945-1991 рр. встановлена дія мінеральних добрив залежно від їх складу, доз внесення та підживлення азотними туками на урожайність озимої пшениці і ячменю; визначено ефективність різних форм фосфорних добрив під кукурудзу. У лабораторії сівозмін і природно-охоронних систем обробітку ґрунту та їх родючості (І.В. Кротінов, Д.А. Коцюбан та Н.А. Коцюбан, 2007-2021 рр.) визначено ефективність щорічного і періодичного застосування мінеральних добрив різного складу і норм залежно від місця їх розміщення. Зокрема, з’ясовано вплив попередників, добрив і способів обробітку ґрунту на поживний режим звичайного чорнозему, визначено винос азоту, фосфору і калію кукурудзою в сівозмінах та повернення їх в ґрунт з рослинними рештками та корінням, а також встановлено коефіцієнти використання елементів живлення із добрив і ґрунту. У різні роки на дослідній станції займались вивченням найрізноманітніших культур. Крім традиційних пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшника, назви деяких культур для пересічної людини можуть здатися досить екзотичними, а то й взагалі невідомими. Наприклад, тут досліджували технічні культури – кок-сагиз, тау-сагиз, бавовник, кенаф; олійні – рицину, кунжут, льон, мак, лялеманцію, гірчицю білу; зернобобові – горох, сочевицю, чину, нут, квасолю, сою, вику яру, кормові боби, а також могар та чумизу. Майже шість десятиліть на станції успішно вирощують насіння супереліти, еліти самозапилених ліній та перспективних гібридів кукурудзи, а з 1969 року, після розширення землекористування до 1913 гектарів, ведеться виробництво елітного насіння зернових культур для областей степової зони України. У різні роки Розівську дослідну станцію очолювали провідні фахівці сільськогосподарської галузі. Директорами установи свого часу були І.Я. Федан; Ф.Л. Москаленко; В.І. Бабич ; М.С. Буданцев ; В.П. Кротінов (1980-2000 рр.). Із весни 2000 року роботою дослідної станції керує кандидат сільськогосподарських наук Іван Володимирович Кротінов. Він очолює колектив з понад 150 працівників. Вагомі здобутки має науковий підрозділ господарства, який багато літ очолює доктор сільськогосподарських наук Валентин Гаврилович Нестерець , який має понад 50 років наукового стажу. Серед наукових співробітників виділяються Володимир Мотренко, Дмитро Коцюбан, Іван Кротінов, Наталія Коцюбан. В останні роки недостатнє фінансування досліджень, наукова робота в Розівській дослідній станції не припиняється. Як і в багатьох інших галузях, все тримається на ентузіастах, які наперекір обставинам не відходять від поставленої мети. Так, за останні два десятиліття за участю наукових співробітників Розівської дослідної станції було створено дев’ять гібридів кукурудзи: Розівський 311, Аквозор, Корсар , Ной, Позитив, Тайфун, Корабі, Раїна, Циклон; два сорти соняшника: Кріпиш, Кріпиш Поліпшений; а також три сорти тритикале: Розівське 6, Розівське 9, Розсяйво. Безперервно проводиться екологічне сортовипробування кукурудзи і сортопоновлення основних сільськогосподарських культур, які потім використовуються господарствами різних форм власності (Т.П. Малахова, О.Д. Кисельова, В.І. Мотренко, 1973-2021 рр.). На всіх етапах експериментальних досліджень ефективність наукових розробок, перш за все, перевіряється у дослідному господарстві, і тільки тоді вони впроваджуються на полях інших господарств. Також слід зазначити, що за останні два десятиріччя практично втричі збільшилася площа землекористування господарства: на сьогодні площа угідь дослідної станції становить понад 4 тисячі гектарів. Для удосконалення технології післязбиральної обробки кукурудзи розроблено маловитратний контейнерний спосіб сушіння кукурудзи у початках. Науковцями станції проведені ґрунтовні дослідження з удосконалення і розробки адаптивних систем інтенсивної технології вирощування середньорослих і низькорослих сортів озимої пшениці з параметрами врожайності по чорному і зайнятому пару 55-60 центнерів з гектара і після непарових попередників – 40-45 центнерів на круг. Основою адаптивних систем технології є раціональні заходи накопичення і збереження вологи залежно від місця озимої пшениці в сівозміні, систем удобрення, що включає використання органічних і мінеральних добрив в оптимально-мінімальних дозах із раціональним співвідношенням поживних елементів на основі результатів ґрунтової і рослинної діагностики, оптимальні і допустимі строки сівби залежно від генетичних особливостей сортів, а також інтегрована система захисту рослин від бур’янів, шкідників і хвороб. Завдяки плідній науковій діяльності і злагодженій роботі всіх підрозділів Розівська дослідна станція, попри труднощі досягає високих результатів на всіх рівнях. Так, спостерігається збільшення врожайності основних культур, зросли валові збори і реалізація насіннєвої та товарної продукції. Стовідсотково поновлено машино-тракторний парк на сучасну високоефективну, високопродуктивну, якісну техніку іноземного виробництва. Оновлено тік, складські приміщення. На гідному рівні підтримується розвиток тваринництва у господарстві. Досягнення науки пропагуються науковими працівниками дослідної станції на семінарах, конференціях, курсах спеціалістів і керівників та безпосередньо в господарствах південно-східної зони Степу. На основі багаторічних досліджень науковців станції видані монографії, збірки наукових праць, методичні рекомендації та статті у фахових виданнях. МАТЕРІАЛ ДО ДРУКУ ПІДГОТУВАЛИ: Володимир МОТРЕНКО, Костянтин ПРИЧИНЕНКО. Розівська громада Пологівського району.