Тарас Василенко: «Почуття власного обов’язку: – ти мусиш захищати свою землю, свою сім’ю - допомагає долати страх і воювати»

Ми знаємо кожного з наших колег-захисників. в Центрі журналістської солідарності відкрито стенд з їхніми світлинами, ми підтримуємо з ними постійний зв’язок, надаємо волонтерську допомогу, а вони, в свою чергу. Приїжджаючи у відпустку чи у відрядження, обов’язково знаходять час, щоб зайти до Центру, поспілкуватися з колегами. Хвилюючі і щирі зустрічі вже відбулися з воїнами ЗСУ та НГУ Германом Дубініним, Олександрою Давиденко, Юрієм Гудименком – колишніми тележурналістами, Володимиром Москаленком, Богданом Василенком, Олександром Вєрьовкіним –та прес-офіцерами 65-ї механізованої бригади, яка воює на Запорізькому напрямку - Сергієм Скібчиком та Андрієм Андрієнком (до війни один працював редактором газети, а інший – фотокореспондентом). І ось – нова зустріч з відомим журналістом сайту «РІА «Мелітополь», і не менш знаним музикантом, а з початку 2024 року мінометником Тарасом Василенком. Після навчального центру та освоєння мінометної справи він був направлений воювати на Курщину. Головний сержант з побратимами пройшов вогонь і воду, пекельні бої, оточення, важкий вихід до своїх, отримав контузію, поранення. Нині за станом здоров'я, підтвердженим висновком ВЛК, служить у тиловій частині і займається журналістикою. Але вже військовою. - Я категорично проти героїзації війни, люди повинні бути готові до важкої праці щоденної, на межі життя і смерті, - говорить Тарас Василенко. - Я був готовий. Не скажу, що мені не було страшно. Але почуття обов’язку, усвідомлення того, що за мною – мої діти, мої рідні, моє Запоріжжя, моя країна допомагає долати страх і воювати з ворогом. Важко? Дуже важко. Але кожен повинен сказати собі: «Якщо не я, то хто?» Захищати – це чоловічий обов’язок. Справа кожного. Тарас також наголосив, що суспільство має розуміти, через які важкі, надлюдські випробування проходять захисники, прийняти той факт, що ветеранів з ПТСР буде багато. І треба думати, як займатися їх реабілітацією. Чимало з них не хочуть розбиратися в собі. А без цього вони не зможуть повернутися до повноцінного життя. Важливо шукати час і простір для сублімації, щоб тебе щось наповнювало. Для нього такою опорою є творчість. - Трохи пишу, публікую в соцмережах серію розповідей під назвами – «Прокляте закордоння», «Пекельний ліс». Є також ідея дитячої книжки, - поділився з нами планами Тарас Василенко. А на завершення зустрічі виконав для колег кілька своїх вже відомих і нових пісень під гітару.