«Віталіна, все це – не твоє!», - сказала собі журналістка, яка повернулась в Україну

- Перше слово, яке я вивчила по-литовськи «ачу», що в перекладі – «дякую», і його доводилось повторювати дуже часто. Литовці гостинні до українців, - говорить Віталіна. - Прийняли нас добре. Показували історичні місця своєї столиці, пригощали. Була можливість безплатно відвідувати театри, концерти, виставки, і я із задоволенням це робила, враховуючи свою журналістську тему, бувала на всіх мітингах на підтримку України, багато писала. Як журналістці Віталіні цікаво було ближче ознайомитися з литовською пресою. І така нагода їй випала. Вона розшукала у Вільнюсі свою однокурсницю, яка працює в редакції газети «Rytas lietuvos» («Ранок Литви»). Результатом зустрічі стало відверте інтерв'ю Віталіни, опубліковане в цьому виданні. До речі, це одна з найпопулярніших (наклад 39 тис. екземплярів) авторитетних газет в країні, в холдінгу – ще два глянцевих журнали. Дорошенко взяла участь у авангардному театральному проекті – «Свідоцтва», який поставили у Національному драматичному театрі Литви. Це була весна 2022 року, коли в країну хлинув потік біженців, у більшості – жінок. По задумці режисера, кожна з десяти актрис спектаклю повинна була уособлювати якусь з вимушених переселенок, у яких за півроку до прем’єри брали інтерв’ю. Одній з актрис Віталіна Дорошенко надала першу подачу свого циклу «Литовський щоденник», де були описані її враження від евакуації з України. Восени виставу побачила театральна спільнота столиці, серед запрошених була і Віталіна. «Реалістична, навіть скупа постановка, без декорацій, в світлі прожекторів, була настільки шокуючою, що у людей перехоплювало подих. Актриса, яка читала мій мої спогади, геніально передала ситуацію та мої почуття, які я відчувала під час подорожі в Литву. Потім спектакль йшов на сцені і далі, до 2023 року. Спочатку я жила у впорядкованій квартирі за помірну плату. Але згодом господарі житла відмовили мені, оскільки вирішили здавати квартиру дорожче. В подібні ситуації потрапляють й інші українці, які знайшли прихисток в Литві. Дешевого житла на всіх не вистачає, а 184 євро соціальних виплат пенсіонерам віком від 65 років - надто мало для задоволення найнеобхідніших потреб. Працездатні українці отримують лише одноразову допомогу від міської влади у розмірі 252 євро. Тож вони змушені шукати роботу. Віталіна Дорошенко показала колегам слайд-фільм з чудовими видами Вільнюса - древнього і сучасного, напрочуд зеленого міста. У Вільнюсі багато української символіки. Тут є пам'ятник Тарасу Шевченку, адже поет два роки проживав у Вільнюсі. Віталіна ознайомилася з народними традиціями литовців, захоплювалася їхньою дбайливістю у ставленні до природи і загалом до свого міста. В той же час помічала, як вона писала в своєму «Литовському щоденнику», зворотний бік «шоколадної медалі». Поряд з сучасними багатоповерхівками у столиці зустрічаються старезні халупи, в яких живуть люди. Не відрізнявся комфортом і гуртожиток, в якому Віталіна після довгих пошуків винайняла кімнату. Життя в самій зеленій столиці Європи обернулося для Віталіни іншим, темним, боком. - Мені ситуація, в який я опинилась, - каже журналістка, - стала нагадувати «шагреневу шкіру», тобто бажання нами займатися у литовців спочатку потроху, а потім сильніше, пропадало. І я вирішила повернутися в Україну. Я собі сказала: «Віталіна – все це не твоє! Мандруй додому! Там ще багато справ!». – Дуже повчальна та захоплива історія, яку ми почули, - каже Тамара Борт, журналістка-переселенка з Гуляйпілля, - ще одне свідоцтво висловлювання: «Де ти народився, там й згодився». Українцям в цей важкий час треба триматися разом, підтримувати один одного та боротися за наше переможне майбутнє». Наталія Вадимова, Ніна Деркач Фото Дар’ї Зирянової