Посадовець розповів, що мав із цим справу ще у період 2014-2016 років , коли працював на Луганщині і знав ситуацію по луганських школах, мав відповідні оперативні дані. На той час він працював в ВРУ помічником народного депутата певний час у комітеті освіти, а потім у комітеті з питань державотворення і місцевого самоврядування. Вже тоді законотворці організували міжфракційне депутатське об’єднання – парламентську платформу «Майбутнє Донбасу», куди долучились дуже багато народних депутатів з майже всіх фракцій. Ця платформа дозволила тримати руку на пульсі у питаннях ВПО, дітей, влаштування дітей в родини, допомоги щодо визволення дітей із окупації у Донецьку, Луганську, Криму. Знаходили рішення, щоб вони могли навчатися в освітніх закладах України. Тоді були ухвалені відповідні закони, які дозволяли без ЗНО таким дітям вступати до вишів, а також були відповідні пільги для переміщених вишів, і це дало їм можливість працювати на територіях, які були підконтрольні Україні.
- Вже тоді ми фіксували освітній геноцид на ТОТ стосовно наших дітей. Бачили, що їх дуже сильно мілітаризували. Починаючи з 8 класу - це 13-14 років. Старших дітей – 16-17 років вербували на мілітаризоване навчання. Тоді ми намагалися надати якомога широкого розголосу цій проблематиці. На жаль, на міжнародному рівні не досягли відповідної фокусації, - зазначає Євген Мироненко. - Вже тоді ми фіксували певні загрози. І ці загрози. Бачимо, реалізувалися. Діти, які виросли на окупованих територіях, вже були залучені росіянами до участі у цьому вторгненні. Багато було 23-25 річної молоді, яку якісно відпрацьовували, впихували їм нелюбов до Батьківщини, і вони йшли воювати проти наших захисників.
Цією кампанією з русифікації українських дітей – стиранню їхньої національної пам’яті і свідомості, їх мілітаризацією опікувався заступник голови адміністрації путіна Сергій Кириєнко. Це тіньова фігура, яка становить велику загрозу для наших дітей, які перебувають на ТОТ. Тому що саме він є ініціатором, ідейним натхненником і організатором величезної кампанії з мілітаризації дітей. Він системно веде цю роботу. За його директивного керівництва всі школи на ТОТ працюють, так само і різні позашкільні мілітаризовані гуртки. Вони продуктивно це роблять. Батьки не можуть вплинути, бо діти з 8.00 до 18.00 перебувають під ідеологічним впливом у школі.
- Що на рівні керівництва області можна зробити, щоб убезпечити дітей від такого впливу? Зокрема на ТОТ?
- За оперативними даними територіальних служб у справах дітей всього в області обліковується 256 473 дитини віком від 0 до 18 років. На території, контрольованій Україною, проживає 126,5 тис дітей шкільного віку від 6 до 18 років, з них 46,5 тис – ВПО. На ТОТ обліковуємо – 52, 5 тисяч таких дітей. Ми розуміємо, що це – генофонд України. Їх перебування, зокрема, на ТОТ ускладнює постійна пропаганда ненависті до рідної держави. Це велика загроза.
- Президент піднімає це питання на перемовинах різних рівнів, уповноважений, обговорювали це і на саміті миру у Швейцарії. Дуже складно говорити про ТОТ. Відповідні моніторинги проводять відповідні служби. Ми контролюємо. Нам відомо про 759 дітей у різних формах виховання – ДБСТ, патронатні сім’ї , сім’ї опікунів. Ми здійснюємо оперативний контроль за цими дітьми Намагаємось це робити через різні канали, про які не можу говорити. У минулому році – допомагало онлайн навчання. Можна було відслідковувати. Але, на жаль, ворог унеможливив таку комунікацію і онлайн навчання. Наступного навчального року його вже не буде…
- Чи можна опікунів зобов’язати виїхати з ТОТ разом з підопічними дітьми?
- Така ситуація – непроста історія. Наказати не можна. Зараз небезпечно виїжджати із окупації з дітьми. Щоб виїхати з ТОТ, треба їхати через рф через Сумщину. Але дуже багато складнощів. Діти на російських блокпостах стають заручниками. Їх можуть вилучити і вивезти в росію. Ми здійснюємо підтримку таких родин і через оперативний моніторинг фіксуємо дані по кожній дитині. І якщо вона зникає з наших радарів, ми ініціюємо розшук із залученням і міжнародних організацій.
- Які факти викрадення дітей з ТОТ нашої області відомі вам? Що саме сприяє у цьому окупантам?
- Зі зрозумілих причин ми не можемо говорити ні про імена, ні про місцевості. Певні випадки є. Детально поглиблюватись не можу. Переважно діти – із сімейних форм виховання. Відповідні служби займаються - Нацполіція, СБУ, Уповноважений… Що ж до факторів, які дозволяють окупантам це робити, скажу так: у них немає ніяких гальм і обмежень. Навіть рідні батьки не можуть реально вплинути на ситуації, що відбуваються. Дітей вивозять на різні заходи, у табори, а чи повертають?
- Які пріоритетні задачі стосовно безпеки і благополуччя дітей сьогодні вирішує обласна влада?
- Щодо стану справ із дітьми в області і не тільки на ТОТ – дуже багато дітей піддалося впливу тяжкого психологічного навантаження. Батьки також психологічно навантажені. Від того складаються відповідні стосунки в сім’ях. Наша найперша задача – превентивні заходи з недопущення насильства у сім’ях. Між батьками, стосовно до дітей. Разом з поліцією, службою у справах дітей, громадськістю. На жаль, допоки – це система реагування на те, що вже сталося, на подію, яка відбулася і негативно відбилася на дитині. І поліція включається у форматі реагування і покарання за порушення - попередження і таке інше. Це неправильний підхід. Потрібні – превентивні заходи. Підтримка дітей, освіта, хобі, тощо - для дітей ВПО і дітей у складних життєвих обставинах. До слова, сьогодні на обліку територіальних служб у справах дітей перебуває 2721 дитина, яка опинилася у складних життєвих обставинах, з них 1073 у зв’язку з проживанням в сім’ї, де батьки ухиляються від виконання батьківських обов’язків, в тому числі, у Запоріжжі ми фіксуємо 162 дитини у складних життєвих обставинах - є потенційні загрози проживання таких дітей у сім’ях. Організуємо тренінги для батьків - як поліпшити умови спілкування з дітьми. Створили відповідну мапу гуртків позашкільного виховання для дітей згідно їхніх запитів і інтересів, плюс спортивні гуртки. Будемо активно пропагувати, щоб діти були активно до них залучені. Дитина має відчувати турботу, любов. Потрібно забрати дітей з вулиці. Наочним прикладом може слугувати історія дівчинки 14 років. Трирічною її вилучили із неблагополучної родини і передали на виховання рідній тітці. У підлітковому віці стала некерованою. Втікала з дому. Тітка відмовилася від опіки. Зустрівся із нею, поспілкувались. Виявилось, дівчинка любить техніку, розбирається у двигунах. Намагалася влаштуватися працювати, шукала заробіток. На Тернопільщині зараз під патронатом мого колеги із місцевої ОВА закінчує школу і буде вступати на навчання до закладу профтехосвіти. Для нас ситуація ускладнюється тим, що через наближеність до зони бойових дій наразі на Запоріжжі немає
відповідних центрів для реабілітації дітей, що опинились у складних життєвих обставинах. Всі ці заклади евакуйовані за межі України. Наразі ми здійснюємо релокацію з Республіки Польща у Івано-Франківську область 37 вихованців Оріхівського центру.
А ще маємо 352 дитини за межами України. Їх потрібно повертати. Бо наші діти за кордоном, ті, що без батьківської опіки, це постійні ризики – інформаційні, політичні.. серед них є такі, що не набули відповідних статусів, тобто через початок широкомасштабного вторгнення не встигли в судовому порядку встановити їм статус позбавлених батьківської опіки. І потрібно вести відповідну роботу, а за кордоном це дуже складно робити. Тож наразі у нас в пріоритетах – превентивне реагування на загрози для дітей та влаштування їх у сімейні форми виховання.