Коли російські війська захопили курортне місто, пані Тетяна закликала земляків не піддаватися ворожій пропаганді, не отримувати їхню гуманітарну допомогу. Вона навіть пропонувала людям по 200 грн. власних коштів, аби вони тільки не велися на російські подачки. В соцмережах Тетяна спонукала людей не забувати, що вони українці, закликала на мітинг. Разом з однодумцями, взявши український прапор, щойно окупанти захопили Бердянськ, вони пройшлися центральним проспектом.
- Тоді на дві години ми відчули себе вільними людьми, - згадує пані Тетяна.
Її заарештували 20 березня 2022 року. Кинули в холодну камеру. Жінка перенесла тяжкі фізичні і моральні знущання.
- Я не знала, чи вийду з тієї катівні,- продовжує вона. - Думала тільки про те, як вижити. Пообіцяли випустити, якщо на догоду рашистам виведу людей на травневі свята. Це дало мені хоч якусь надію вирватись на свободу.
Випустили через два дні зі зв'язаними руками і мішком на голові. Знявши пута і мішок, Тетяна пішки дісталася до власної домівки на дальній косі. Там на неї чекала донька, яка мерщій повернулася із Польщі, де на той час здобувала вищу освіту. Разом стали готуватися до втечі з окупованого Бердянська. Тетяна вивезла в надійне місце документи турагентства, зібрала найнеобхідніші речі, роздала людям продукти з магазину. А ввечері того ж дня до неї знову увірвалися російські військові.
Другий арешт тривав чотири дні. Тортурам Тетяну піддавали щодня. Окупанти були дуже злі, звинувачували її в недотриманні обіцянок. Змушували повторювати за ними слова російського гімну, говорити, що Україна знущається над своїми громадянами. Жінці довелося погодитись на співпрацю, щоб притупити пильність росіян. На четвертий день Тетяну машиною доставили додому. Рашисти вигребли з її магазину спиртні напої, завантажили їх в машину і поїхали. А Тетяні наказали наступного дня з документами з'явитися до міськради.
Та вранці вона з дочкою на власній машині, яку вдалося сховати від окупантів, у колоні бердянців, які також терміново евакуювалися із міста, відправилися в дорогу. Пройшли контроль на 23-ох ворожих постах і близько опівночі, майже за добу, таки дісталися Запоріжжя. Зазвичай така дорога триває не більше 2,5 годин.
Оговтавшись від пережитого, Тетяна Тіпакова створила у Запоріжжі громадську організацію «Рідна стежка». Знайшла і залучила до роботи спонсорів. Для земляків-переселенців організувала кілька проектів. Зокрема, консультації психологів і юристів, курси англійської мови, групу здоров'я, культурно-мистецькі заходи. Громадська організація опікується сім'ями військовослужбовців і бердянців, які проживають зараз в різних областях України. Їм відправляють посилки з товарами побутового і медичного призначення. Надає також допомогу фронту.
Пройшовши страшні випробування, пані Тетяна не зневірилася, знайшла себе у корисній для людей справі. А створена нею «Рідна стежка» стала для її земляків надійною підтримкою у нелегкий час.
Запоріжжя стало прихистком для багатьох людей, які, кидаючи все, тікали від окупантів. Таких жінок, як пані Тетяна, тут чимало. Вони прагнуть бути корисними і у цьому знаходять сенес і сили для спротиву тому негативу, який принесла війна.
Так викладачки швейної справи в одному із професійних училищ міста організували волонтерське об’єднання «Смугастий кіт». У вільний від викладацької роботи час шиють для наших захисників спальники, дощовики та ноші. Співзасновниця цієї активної спільноти Поліна Фролова уточнила, що з початку повномасштабного вторгнення рашистів для потреб ЗСУ запорізькі швачки вже пошили щонайменше 4 тис спальників, 2 тис дощовиків та 500 нош. І ця робота не припиняється.
- Мій чоловік на фронті. Тож я знаю, яка в цьому величезна потреба у наших захисників, - підтверджує закрійниця Оксана Шабанова.- Намагаюся завантажувати себе цією роботою у вільний від уроків час. Ця зайнятість і усвідомлення того, що виконую вкрай потрібну роботу, надає мені сил триматися.