«ЗІРКА ПОШАНИ» - ЗА ГЕРОЙСЬКИЙ ВЧИНОК

В Оріхові Юрій всерйоз займався спортом під керівництвом тренера Олександра Залозного, представника славної династії українських борців. Наполегливий у досягненні мети, став майстром спорту з класичної боротьби. Закінчив інститут за фахом інженера, робота була пов’язана з сільськогосподарським виробництвом. Постійним місцем проживання сім’ї Ляшенків стало село П’ятихатки Василівського району. Разом з дружиною виростили сина і дочку. У 2015році був мобілізований, рік служив у прикордонних військах. Перед війною у Юрія Володимировича була власна справа: як підприємець, він мав дозвіл на використання двох дельтапланів для обприскування посівів на замовлення землекористувачів. Обробіток дельтапланом мав гарне співвідношення ціна—якість, тож роботи вистачало. На початку березня 2022 року війська РФ зайшли у П'ятихатки. Юрій Ляшенко побачив, як повз їхнє село з Василівки на Оріхів рухалася колона ворожої техніки – більше двадцяти танків та БТРів. Вранці до нього прийшов хлопець і розказав, що на краю села стоять два рашистські танки. Довго не роздумуючи, Ляшенко на велосипеді рвонув туди. Побачив танки, прикидані гілками, а біля них –розкладені протитанкові міни. Стояв тут і ящик з шістьма гранатами «Ф-1». І вирішив чоловік підірвати машини, придумав, як це зробити, бо умів поводитися з вибухівкою. Повернувся додому, взяв нитки й церковні свічки. Знав, що міни безпечні, якщо на них не наступати. Затягнув міни всередину, поклав на дно. Обмотав ниткою цю дужку, витягнув чеку гранати, поставив її на міну. А в танках ще й боєкомплекти. Тож коли міна спрацює і боєкомплекти спрацюють. Підпалив свічку, поставив її між дужкою та міною. Вибух почув, коли вже до Жереб’янок доїжджав. Бачив, як «башти» танків злетіли вище лісосмуги метрів на десять. Це було 9 березня 2022 року. На цьому історія не закінчилася. Через місяць навідалися до Ляшенка російські військові на двох БТРах, почали допитувати про танки. Він відразу зрозумів, хто його здав. Надавали по ногах, запитали, де гранати подів ( а він 4 гранати з тих, що біля танків у ящику були, заховав у власному сараї). Показав, забрали. А потім повезли до Василівського райвідділу поліції, де чоловік переночував. Ніч не спав, думав, що розстріляють. Вранці його ще раз допитали, змусили роздягнутися, оглянули, чи немає татуювань і слідів на плечі, запитали, скільки років. Пощастило йому –відпустили… Бо самі винні. Як сказав Юрій Володимирович, є таке прислів’я: «Їхнім салом та по їхніх губах». Додому примчався, дружині і тещі сказав: «Десять хвилин на збори, ми їдемо». Його автомашину вже забрали окупанти, тож позичив у знайомого. Забрали у чоловіка і дельтаплан, один згорів. Пощастило без проблем виїхати з села до рідного Оріхова. Пізніше товариш розповів, що до будинку Ляшенків знову приїжджали російські військові, шукали діда, який танки підірвав, щоб розстріляти. А товариш, людина з почуттям гумору, їм і відповів: « Та його ваші вже розстріляли». Скромний чоловік не вважає себе героєм, але прагнув, щоб діти пишалися ним. Особливо син Олександр, капітан ЗСУ, командир роти, який воює на Донецькому напрямку. Тепер Ляшенки тимчасово мешкають у Запоріжжі. З вірою у Перемогу мріють повернутися у П’ятихатки і відбудовувати рідний дім. Нещодавно за геройський вчинок Юрію Володимировичу вручили нагороду – пам’ятний знак «Зірка Пошани» від благодійної організації « Благодійний фонд «Всеукраїнська рада з питань розвитку козацьких засобів масової інформації». 23 січня Юрію Володимировичу виповнюється 65 років. Щиро вітаємо земляка з ювілеєм і бажаємо козацького здоров’я, активного довголіття, всіляких гараздів у житті. Тамара Курочкіна.