Ситуація, в якій працюємо, й без того вкрай складна. До таких загальновідомих негативних факторів, як пандемія COVID-19 та війна на Сході України, додаються високий рівень безкарності за злочини проти журналістів, незадовільне виконання державою її обов’язку гарантувати безпеку працівникам ЗМІ, відсутність належного реагування влади та правоохоронних органів на гострі публікації в ЗМІ. А ще – критична ситуація з передплатою на місцеві видання внаслідок непродуманого реформування «Укрпошти», ігнорування владою пропозицій медіаспільноти щодо запровадження державної підтримки ЗМІ в період пандемії, непродумані законодавчі ініціативи, які загрожують свободі слова через наділення надмірними повноваженнями Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, небезпеку фактичного знищення суспільного мовника, запровадження державної цензури, створення надуманих «концернів» телерадіомовлення тощо.
За таких умов нам особливо варто бути єдиними.
Натомість, якщо воюватимемо один з одним, тавруватимемо один одного, створюватимемо і заохочуватимемо конфлікти в журналістських лавах, – це лише послабить усіх. І тих, на кого спрямовані такі зусилля, і тих, хто сам роздмухує вогонь ворожнечі. Це буде на руку лише тим, кому не потрібна українська журналістика і українські журналісти. А наша спільна справа, наша професія, за яку вболіваємо, – залишаться у програші.
Нечистим на руку політикам, окремим недалекоглядним представникам громадського сектору потрібні розсварені журналісти. Але самим журналістам це не потрібно. Нам потрібні не конфлікти між журналістами і журналістськими організаціями, а сильна, впливова та якісна українська журналістика. Це – та платформа, яка нас об’єднує. Об’єднує – і спонукає винести за дужки ті суперечності, які є природними для будь-якого здорового середовища. А особливо – середовища творчих людей, якими за своєю природою є ми, журналісти. Тому що об’єднує нас набагато більше, ніж роз’єднує.