- Я з розумінням і щирим співчуттям ставлюсь до учасниць мітингів за звільнення наших захисників і захисниць, а також цивільних українців із полону і за право військовослужбовців на демобілізацію. І напевне, якщо б мала трошки вільного часу, а про це я як багатодітна мати, чий чоловік зараз на фронті захищає Україну і мою родину, зокрема, тож я мушу ще й виконувати всю, так би мовити, «чоловічу» роботу на нашій сімейній мініфермі, можу тільки мріяти, то я б напевне також долучалась до таких акцій. Щонайменше, до мітингу про демобілізацію. Але, на мою думку, там треба трохи змінити акценти, - поділилася власним баченням ситуації відома у Запоріжжі волонтерка, екс-військовослужбовиця (колишня бойова снайперка, демобілізована у зв’язку з народженням двійні) і для багатьох запоріжців людина з непересічним моральним авторитетом Юлія Матвієнко.
Вона зауважила, що акції за визволення наших людей із полону будуть значно ефективнішими, якщо вони масово і системно проходитимуть ще й за кордоном.
- Нині чимало наших українців перебувають в евакуації в інших країнах Європи і світу. У багатьох країнах діють потужні українські діаспори. Тож саме там треба об’єднувати зусилля, виходити на мітинги, широко інформувати місцеві суспільства та активно залучати їх до спільної діяльності у цьому напрямку, щоб силою громадської думки тиснути на тамтешні уряди з тим, щоб вони тиснули на росію у питанні повернення наших героїв. Маємо приклади залучення до обмінів урядовців третіх країн - Туреччини, Арабських Еміратів. Цей позитивний досвід слід поширювати, - висловила слушну думку Юлія.
Стосовно акцій на підтримку демобілізації, вона зазначила, що не бачить в умовах загострення ситуації на фронті можливості звільнити тих військовослужбовців, які є вже досвідченими і «обстріляними», пройшли найсуворіші і найжорсткіші випробування навіть, якщо їм на зміну прийдуть новобранці у достатній кількості.
- На власному досвіді знаю, як важко підготувати солдата, - пояснює колишня військовослужбовця. – І знаю, що самі хлопці не підуть на дембель, коли розумітимуть, що попри необхідну кількість військовослужбовців, новобранці все ж залишаються недосвідченими, а отже стануть легкою здобиччю для ворога. Я б і сама так не звільнилась. І наразі мій чоловік, який у війську з самого початку війни, скоро вже 10 років, і вже точно міг би демобілізуватись принаймні через те, що він - багатодітний батько, теж не зробить цього. Саме з тої причини, що не може покинути своїх на передовій.
Але навіть таким крицевим хлопцям потрібен принаймні короткочасний перепочинок, а їхнім родинам – їхня присутність в домі. Відпустки на 30 діб у рік вкрай замало. Тож з огляду на те, що військовослужбовці на фронті працюють без вихідних, то ці дні, на думку Юлії Матвієнко, можна було б їм надавати додатково. А це за найменшими підрахунками близько 100 днів на рік, і у поєднанні з відпусткою це могло б певним чином врятувати ситуацію.
- Із такою пропозицією я звертаюсь до керівників держави і ЗСУ різних рівнів, - говорить Юлія. – Думаю, що таку вимогу варто висувати і на акціях, які дружини наших захисників проводять на підтримку демобілізації. Нам і нашим родинам потрібні наші чоловіки – для підтримки і допомоги, для вирішення багатьох нагальних проблем. Їх присутність в домі долає нам сил. Але ми не можемо їх відірвати від фронту. Це їхній вибір.